Читати книгу - "Ліс, що ховає секрети , Віталій"

Тітка Оксана квапливо вийшла, її шепіт “Господи, збережи…” було чутно ще мить.

Петро Петрович постояв біля вікна, дивлячись на стіну лісу. Зелену, щільну, нерухому. Здавалося, вона не просто стоїть, а спостерігає. Раніше йому здавалося, що ліс – це просто частина пейзажу, ресурс. Тепер, дивлячись на цю зелену масу, він відчував... присутність. Холодну і байдужу.

Він знав це місто. Знав його секрети. Маленькі брехні, які люди розповідають один одному і самим собі, щоб жити далі. Але ці зникнення... вони були не звідси. Не з людського світу пліток та дрібних злочинів. Це було щось інше. Щось, що прийшло звідти, з глибини цієї темної, давньої зелені.

Він взяв зі столу ключі, службовий пістолет (який за тридцять років застосовував лише раз, щоб пристрелити скажену лисицю) і ліхтарик. Навіть удень у лісі буває темно. Особливо в цьому лісі.

Виходячи з кабінету, Петро Петрович зачинив двері. Зазвичай він залишав їх відчиненими – навіщо ховатися? Але сьогодні... Сьогодні хотілося зачинитися від усього світу. Від Залісся, від Лісу, від страху, що почав проростати в його власному, стомленому серці.

Він ішов центральною вулицею до околиці, де жив Микола. Мешканці Залісся, побачивши його, відводили погляди або квапливо заходили до своїх дворів. Не віталися, як завжди. Страх змінив місто. Перетворив його на місце, де навіть власна тінь здається підозрілою.

– Так, Петровичу, – пробурмотів він собі під ніс. – Здається, твоє спокійне життя нарешті закінчилося. І схоже, великі неприємності прийшли не звідти, – він кивнув головою у бік дороги, що вела до району, – “а звідси”.

Він зупинився на межі міста, там, де починалася стежка, що вела до лісу. І вдихнув запах. Запах хвої, вологої землі, осіннього листя. Зазвичай цей запах був заспокійливим. Сьогодні він був важким і... чужим. Ніби ліс дихав чимось іншим, незрозумілим і небезпечним.

Попереду вже збиралися люди – невелика, знервована група. Вони виглядали загубленими на тлі гігантських дерев. Петро Петрович попрямував до них, відчуваючи, як вантаж відповідальності та передчуття чогось дуже поганого лягає на його плечі.

І це був тільки початок. Початок історії, де ліс не просто фон, а дійова особа. Де легенди – не казки, а попередження. І де кожен секрет, навіть найменший, може мати смертельні наслідки. Особливо тепер, коли до Залісся вже їде той, хто буде копати глибше, ніж будь-хто тут наважувався. Майор Громов зі столиці. Але про це Залісся ще не знало. А Петро Петрович не хотів навіть думати. Поки що йому вистачало зниклого Миколи і цього дивного, чужого дихання Лісу.