Читати книгу - "Твоя крижана троянда, Кучеренко Анна"

2 Розділ Бібліотечні Зустрічі та Крижана Обіцянка

Бібліотека стала нашим щоденним притулком. Після обіду, коли більшість студентів поспішали до гуртожитків чи на прогулянки, ми з Кайлом прямували до найдальшого кутка старого читального залу, де високі полиці з давніми фоліантами створювали відчуття усамітнення. Перші дні були справжнім випробуванням для моїх нервів. Я постійно намагалася триматися на певній відстані, уникаючи будь-якого фізичного контакту, і відповідала лише по суті.

Кайл терпляче пояснював мені складні аспекти рун, ділився своїми знаннями та спостереженнями. Його голос був спокійним і рівним, а його пояснення настільки чіткими, що навіть найскладніші концепції здавалися зрозумілими. Іноді, коли він схилявся над пергаментом, щоб показати мені правильне накреслення символу, його лікоть випадково торкався мого. Кожен такий випадковий дотик викликав у мене внутрішній спалах. Я миттєво відсувалася, відчуваючи, як ніковість розливається по моєму обличчю гарячим рум'янцем. Кайл, здавалося, не помічав цього, або ж майстерно ігнорував мою реакцію, продовжуючи говорити про магічні вібрації чи астральні проекції.

Я ж, у свою чергу, дивувала його своєю уважністю до деталей та здатністю знаходити нові інтерпретації вже відомих символів. Я бачила, як він іноді зупинявся, замислено дивлячись на мої нотатки, а потім кивав, ніби щось усвідомивши. Мені подобалося це відчуття – відчуття, що я можу бути йому корисною, що мої думки цінуються. Це було… незвично.

Одного дня ми працювали над особливо заплутаною руною, яка вимагала абсолютної точності. Кайл сидів поруч, нахилившись так близько, що я відчувала тепло його тіла та ледь вловимий запах магічної пилу та свіжого паперу. Він взяв мою руку, щоб направити мій палець по контуру руни на пергаменті. Його великий палець мимоволі торкнувся моєї долоні. Мене пронизав електричний розряд. Я різко видихнула, а моє серце забилося так сильно, що, здавалося, його чутиме весь читальний зал. Я миттєво відсмикнула руку, почуваючись абсолютно збентеженою.

— Вибач! — ледь чутно прошепотіла я, дивлячись на свої руки, що тремтіли.

Кайл підняв голову. Вперше я побачила в його блакитних очах не байдужість, а… легке здивування, а потім щось схоже на ледь помітну посмішку.

— Все гаразд, Вейн, — сказав він, його голос був тихим, майже лагідним. — Просто хотів показати точність руху. Руноведення вимагає не тільки знань, а й твердості руки.

Він знову взяв мою руку, цього разу повільніше, ніби даючи мені час звикнути. Цього разу я не відсмикнула. Його пальці були сильними, але водночас обережними. Коли він повільно вів мою руку по пергаменту, показуючи правильний напрямок лінії, я відчувала, як моє тіло напружується, але водночас і розслабляється поруч з ним. Це було дивне, нове відчуття.

Після уроку, коли ми відпочивали в тіні старого дуба на плацу, Кайл несподівано запитав, дивлячись на мене з тією ж незрозумілою м'якістю в погляді:

— Вейн, ти… ти не закохалася в мене, часом?

Ці слова застали мене зненацька. Я аж здригнулася. Моя внутрішня стіна, яку я так ретельно будувала, затріщала.

— Ні, Кайле, — відповіла я, намагаючись, щоб мій голос звучав впевнено, хоча в горлі застряг клубок. — Навіщо ти це питаєш?

— Просто… ти не така, як інші дівчата. Ти не намагаєшся справити на мене враження, не заглядаєш в очі з обожнюванням. Це… незвично.

— Можливо, я просто розумію, що мої шанси сподобатися тобі мізерні, тож не витрачаю на це час, — спокійно відповіла я, хоча в глибині душі відчувала дивний щем. Я так прагнула здаватися байдужою, що майже повірила в це сама.

Кайл задумливо подивився на мене.

— Гаразд, Вейн, — сказав він через деякий час. — Тоді укладемо угоду. Якщо так станеться, що хтось із нас… закохається, нехай інший подарує йому льодяну троянду. Це буде нашим… потаємним знаком. Згода?

— Згода, Кайле, — серйозно відповіла я, хоча в глибині душі відчула ледь помітний холодок. Це було дивне відчуття – ніби ми грали в гру, правила якої були дуже важливими, але їхній справжній сенс був прихований десь глибоко. Я й гадки не мала, наскільки ця "гра" виявиться важливою.

Час минав. Ми успішно склали іспит з руноведення, наша пара отримала одну з найвищих оцінок. Незважаючи на початкову напруженість, між нами виникла своєрідна повага, заснована на спільному інтересі до магії та інтелектуальному партнерстві. І я не могла заперечувати, що мені подобалося проводити час з ним. Наші зустрічі перестали бути лише навчанням; вони стали моєю щоденною очікуваною подією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍