Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

 - Усі, хто запізнився на сніданок і на вступну лекцію для новачків, будуть цілий тиждень драїти загальні туалетні кімнати. Усією кімнатою. Тож піднімайся, інакше ми тебе в їдальню потягнемо в тому, у чому зазвичай люди сплять.

 - Не думала, що сни можуть бути такими реалістичними, - промовила сонним голосом, ігноруючи дивну дівчину.

 - Негайно піднімайся і переодягайся у форму! - заволала друга, стягуючи з мене ковдру і змушуючи піднятися. - Ти не спиш, ти перебуваєш у магічній академії. Тебе зарахували на факультет світлих, тож ворушись, поки ми всі через тебе не отримали покарання.

   Я знову розліпила очі і спробувала зібрати картину воєдино. Я в гуртожитку, але не у своєму. Сусідок по кімнаті теж три, але цих я бачу вперше. Обстановка якась дивна, немов гуртожиток був не в новобудові, а в якомусь старому замку. Де кам'яні стіни й підлоги, де досі стелять м'які килими.

   Але останньою витверезливою краплею був привид якоїсь старої баби, що пролетів через кімнату. Вона верещала так, немов за нею женеться ціла зграя собак. Зачекайте, який до біса привид? Галюцинації якісь? Або я померла? Ні, жива, бо вщипнула себе і відчула біль.

 - Або зараз же одягаєшся, або добиратися до їдальні будеш сама, - знову нагадала мені одна з дівчат. - І прибирати туалетні кімнати будеш теж одна.

   Тож усе ще повністю не прокинувшись і не розуміючи, що відбувається, я переодяглася в місцеву форму. І тепер була однією із сотень студенток, які кудись поспішали вперед. Усі про щось весело спілкувалися і щось обговорювали.

   Десь над головою щось спалахувало і розривалося іскрами. А за вікном відкривався величезний і незнайомий мені світ. Бачу ліси, гори, пухнасті хмари, і десь збоку сонце, що дереться по небу. Потім щось так швидко пролетіло, що я навіть не встигла збагнути що саме.

   Натовп звернув у сусідній коридор, і мене, немов течією, віднесло туди ж. Добре, що мої сусідки по кімнаті були поруч. Але ось запитати, що відбувається, мені ніяк не виходило. Тут стояв такий шум і гам, що навіть власні думки почути було проблематично.

 - Прошу тиші! - гучний голос пролунав ніби біля вуха. - Розсаджуйтеся по місцях, - але це був один із професорів, які стояли біля довгого столу, навпроти тих, за якими сиділи студенти.

   До речі, зал поділявся на три частини. З лівого боку сиділи студенти в чорній формі, а наші, в білій, сиділи з правого боку. По середині, немов межа між двома світами, сиділи студенти в зелених піджаках.

 - Ходімо, - дівчина з рудим волоссям схопила мене за руку і потягнула за собою.

   Ми сіли в самому кінці столу, де вже стояли тарілки, але їжі поки що ніде не було. І коли їдальня поринула в мовчання, чоловік років п'ятдесяти заговорив хрипким, але впевненим і сильним голосом. Змушуючи дивитися на нього і слухати, немов гіпнотизуючи і зачаровуючи.

 - Для початку, хочу привітати всіх із новим навчальним роком у нашій академії. Новачкам одразу ж нагадую, що в нас є три факультети. Темні - які вивчають темну і вельми небезпечну магію. Світлі - які вивчають світлу і добру магію. А також Цілителі - у яких досить високий потенціал до пошуку цілющих трав і вміння правильно готувати зілля. Так само варто нагадати, що темні і світлі споконвіку воюють між собою, немов добро і зло. Тож будьте дуже обережними в цій війні. У новому році нам не потрібні смерті, або студенти з відірваними кінцівками, - мене від таких новин аж перекосило.

 - Тут що, можуть навіть убити? - тихо поцікавилася в дівчини, що сиділа навпроти.

 - Тсс, - тут же прошипіла вона мені, і знову повернулася до мовця.

 - Заняття, як ви вже знаєте, у нас змішані. І здебільшого, ми вивчатимемо однакові предмети. За винятком індивідуальних лекцій, які розділені між факультетами. Наполегливо прошу не забувати, що насамперед ми всі рівні. Прийшли сюди для здобуття знань, і для того, щоб у вашого безглуздого існування було майбутнє, - це жарт такий, чи дядечко говорить цілком серйозно? - Декани, передаю слово вам, - і сів на свій стілець.

   З-за довгого столу піднялося двоє чоловіків і одна жінка. Вона виявилася набагато швидшою, тому заговорила перша.

 - Доброго дня. Моє ім'я мадам Беатрічі Стоунс. Я декан факультету темних, і попереджаю одразу, що за порушення наших правил ви будете суворо покарані. Якщо ваша провина буде надто високою, попрощаєтеся з академією ще раніше, ніж встигнете усвідомити свою нікчемність, - а жінка знала собі ціну. Навіть мені на мить стало страшно, хоча я не під її керівництвом. - Якщо хочете дати урок світлим, тоді робіть це так, щоб вас за руку не спіймали. І не забувайте, що зло завжди перемагає добро! - прозвучало як клич. Але проникливий погляд чоловіка, який, найімовірніше, був директором, її швидко остудив.

 - Доброго дня. Моє ім'я містер Майвіль Рейн. Я декан факультету світлих, - заговорив чоловік років тридцяти. Виглядав він досить дивно і якось неправдоподібно, награно чи що. На якийсь момент склалося враження, що він грає роль ангела в людській подобі.

 - Мені говорили, що наш декан із примхами, - тихо зашепотіла дівчина, яка сиділа поруч. - Але я не думала, що настільки. Непохитна віра в добро, погубить його, як і попередніх деканів, - якщо чесно, то я вже й не знала, що мені робити. Радіти, чи кричати як поранена тварина, щоб мене повернули додому.

 - Порушення правил, як і сказала моя колега, будуть суворо каратися. Не раджу вступати в конфлікт із тими, хто заради них живе. І в разі чого, не бійтеся розповідати про кривдників. Ми зробимо цю академію добрішою, - і так картинно зітхнув, наче щойно зізнався комусь у коханні.

   Матусю рідна, та куди я взагалі потрапила? У магічну академію, чи магічний дурдом під назвою «Сонечко»? Одні готові вбивати і розривати на частини, вважаючи, що зло має перемагати добро. Другі все роблять з точністю до навпаки. І що ж зараз скаже другий чоловік?

 - Доброго дня. Моє ім'я містер Імміт Гіба. Я декан факультету цілителів. І як ви розумієте, наше життя ніколи не буває нудним. У нас буде не тільки теорія, а й дуже багато практики, в якій доведеться лікувати і рятувати дві вічно ворогуючі сторони. Можу тільки побажати удачі, терпіння, і не ставати на шляху між темними і світлими. Я все, - і чоловік повернувся на свій стілець.