Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Виглядає страшенно похмуро.

- Згоден, що похмуро, Єва. Полотно було створено у похмурий період історії людства. Але якщо придивитися, можна побачити у цій роботі слід людського генія. - (Єва уважно дивилася на картину, все ще чекаючи якогось руху.) - Леонардо вкрай прискіпливо вибрав, що він хоче показати, а що не хоче. На цьому полотні немає хвороб, немає війни, голоду, смерті, хоча його світ ряснів подібними жахами. Якщо вже на те пішло, він сам допомагав конструювати зброю. Але на своєму полотні художник зобразив лише красу, втілену в людині і в пейзажі, що розкинувся позаду нього. Ідилічне бачення світу і стало його головною спадщиною.

Кадм посміхався крізь білу бороду.

Двостулкові двері роз'їхалися в сторони, і за ними з'явилася бездоганна робот-секретарка, ідентична Матр, якщо не брати до уваги свіжої фарби та ідеального полірування. На корпусі виразно виднілася цифра – двадцять три. Як і у випадку Матр, її мова була бездоганно вишуканою.

- Батьку Прайду, сер, чи завершилася ваша вітальна зустріч у бюро реєстрації?

- Так, - відповів Кадм. - Двадцять Три, познайомся із Євою Дев'ять.

Робот трохи схилила голову:

– Ласкаво просимо до Нової Аттики, Єва Дев'ять.

Єва помахала у відповідь, але не змогла змусити себе подивитися у теплі янтарні очі робота. Аж надто вони нагадували дівчинці очі Матр.

- Я запросила робогіда, щоб приступити до орієнтування Єви, - сказала робот.

- Ні-ні, - заперечив Кадм. - Так не годиться. У нас тут багато років не з'являлось імаго. Я запланував щось особливе для нашої новоприбулої.

- Чудово, сер, - погодилася робот. – Марзуг готовий прозвітувати про показники ефективності обмежень на електроенергію. Ми можемо розпочати?

- За хвилину, Двадцять Три. - Кадм поклав руку на робота. - А Джен тут?

- Так, сер. Вона у приймальні. Запросити?

- Будь добра.

Коли двадцять три покотилася геть, Єва нарешті змогла відірвати від неї очі. Робот так схожа на Матр жестами і рухами, що це збивало дівчинку з пантелику і турбувало її.

- Я знаю, Єва Дев'ять, у тебе багато питань, - сказав Кадм. – Мені тут ще доводиться керувати містом, тож, на жаль, доведеться продовжити нашу розмову пізніше.

- Так, звичайно, - відповіла Єва, не розуміючи, чи варто їй потиснути Кадму руку, обійняти його. Чи просто стояти смирно та слухати?

– От і чудово. А поки я хотів би познайомити тебе дещо з кимсь особливим.

І Кадм жестом поманив до себе юну дівчину ростом трохи вище Єви, що саме входила до приміщення.

Штучне сонячне світло, що ллється через вікно, грав у кольоровому волоссі дівчини, і поки вона перетинала кабінет, волосся переливалося, змінюючи відтінки від смарагдового до сапфірового. Екстравагантне, химерне вбрання та яскравий макіяж надавали їй вигляду екзотичного птаха в кедботах до коліна. На рукаві бовталася ціла колекція якихось блискучих вісючок, і всі вони брязкали на ходу.

«Це не людина, – подумала Єва. - Точно не як я».

Дівчина обійняла Кадма і поцілувала його в щоку.

- Єва, дозволь познайомити тебе з Джен, однією з моїх дочок, - сказав Кадм.

– Батьку, вона виглядає якось… інакше. - Джен оглянула Єву з ніг до голови.

– Це правда, – кивнув той. - Бачиш, Єва - нова в місті, вона зовсім недавно вийшла зі свого Притулку.

Холодно-блакитні очі Джен розширилися від подиву, а зіниці звузилися до розміру голівки шпильки.

- Клон мене забирай! Ребут, що з'явився ззовні? Та ти наяву реміш!

– Зовсім ні, – з усмішкою заперечив Кадм. – Так от, нових імаго ми не бачили багато років, тому…

- Точняк.

Джен схилила голову набік, вивчаючи новеньку. Єви спало на думку, що так само розглядав її королівський таксидерміст, перш ніж спробувати освіжувати і муміфікувати. Живцем.

– Як я казав, досить тривалий час таких подій у місті не відбувалося, – вів далі Кадм. – Тому я хотів би, щоб ти особисто показала Єви місто та познайомила її зі своїми друзями. Так співпало – сьогодні день її виникнення, тобто вона всього на рік молодша за тебе, Джен. Давай влаштуємо їй особливу зустріч.

- Просто приголомшливо! - Заключила Джен, і її сукня перефарбувалося з бірюзового в сапфірово-синій. Візерунок, що переливається, на тканині викликав у пам'яті Єви голограми з восьминогами, що змінюють колір.

- Давай, Єва. Ходімо. Тобі тут сподобається.

Єва кивнула і посміхнулася, загіпнотизована зміною відтінків у зовнішності Джен.

Тут у кабінет увійшов лаборант і передав Кадму омніпод Єви та набір для орієнтування.

- Повний звіт по імаго, батько Прайд. Коди омніпода цієї особини оновили, початкову квоту заощаджень призначили.

– О-о-о! У тебе супернова квотакарта! - пискнула Джен. – Сьогодні ж пустимо її у справу.

- Легше, Джен, - застеріг Кадм, повертаючи Єви її омніпод. – І щоб повернулися до комендантської години, до восьмої тридцяти. Саме на той час місто визначить, у якому секторі буде будинок Єви, а на виробництві встигнуть його зібрати.

- Добре, - сказала Єва і попрямувала до виходу за Джен. - А ще питання: скоро до мене приєднається мій друг Ровендер, йому теж треба зареєструватися?

– Ровендер… Ти вже згадувала, – на ходу промовив Кадм, проводжаючи дівчаток у приймальню перед кабінетом.

Єва побачила, що перед дверима на ширяючих стільцях сидять в очікуванні аудієнції кілька людей, включаючи чоловіка в одязі з широким безглуздим коміром у складочку.

- Так, - кивнула Єва. - Він сируліанець, з села на північ від Блукаючого лісу.

- Блукаючого лісу? – перепитав Кадм, піднявши брову. - Обов'язково розкажи про нього у наступну зустріч.

- Мій друг вам сподобається, - продовжувала Єва. – Він дуже багато всього знає – про піщані снайпери, і виючі птахолови, і альціони.

Люди в приймальні тихенько розмовляли один з одним. Джен щось говорила в долоню, не зважаючи на оточуючих.