Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Ах, ну так, що ж. Дуже цікаво буде познайомитись із цим твоїм другом, – посміхаючись, відповів Кадм. - Розважайся поки що. До завтрашньої долі.

- До завтрашньої долі, - підхопила Єва і потиснула йому руку.

- Поки що, батько, - сказала Джен. – Увечері побачимось?

- Зрозуміло, - відгукнувся Кадм і легенько цмокнув її в верхівку. - Ну, ідіть. Повеселіться як слід у моєму місті. У вашому місті.

Виходячи з приймальні разом із Джен, Єва озирнулася через плече. Кадм та всі інші сміялися і щось голосно обговорювали. Двері до офісу голови міста зачинилися.

Розділ 11. Орієнтування.

- Неймовірно! Ти ребут! І в тебе повна квотакартка! – Джен вивела Єву з мерії Аттики. - Ось постривай, познайомишся з іншими Джен і побачиш - їх начисто замкне!

– А що таке квотакартка? - Запитала Єва.

– Це мапа, на яку записується все, що ти споживаєш. Вона визначає, що ти можеш отримати, але це потім. Спочатку просто моніторить тебе, ну, перевіряє, раптом ти маніяк щодо споживання. Але це навряд чи, тому що… – Джен зупинилася, підняла праву руку вгору, ніби приносила клятву, і процитувала: – Нова Аттика забезпечує нас усім, що ми хочемо, бо те, що ми хочемо, – це і є те, що нам потрібне. - Вона розреготалася і на виході з піраміди схопила новеньку за руку.

Єва відчула, як щось лоскоче їй ногу. Вона опустила очі і побачила, що з-під пишної міні-спідниці Джен стирчить смугастий пухнастий хвіст.

– У тебе що, є… хвіст? - Здивувалася вона.

- Ульот, правда? - Захихотіла Джен. - Це робохвіст! Вони мають мільйон-зільйон забарвлень. Купимо тобі такий самий у «Галереї» – там мій другий будинок. Це недалеко. Напевно, ще й губу встигнемо зробити.

Джен тицьнула пальцем собі під ніс, і Єва побачила, що складка між губою і носом частково розсічена, тож усмішка виходить котячою. У новоспеченої городянки перекосилося обличчя.

– Боляче було?

- Та взагалі ні! Батько дозволив мені на пробудження минулого року. Але маму просто замкнуло, коли побачила.

Єва задумалася, як би Матр поставилася до ідеї розсікти губу; правда, вона, Єва, і б просити про це не стала.

- У тебе в Притулку взагалі не було батьків, так? - Запитала Джен. - Це дуже просто. Можеш ходити куди хочеш і не звітувати. Просто сама собі господиня, га?

- Мабуть, - озвалася Єва. Можливість «ходити куди хочеш» також означала, що поряд немає нікого, хто міг би допомогти та направити. "Сподіваюся, Рові скоро буде тут", - подумала дівчинка.

Вони пройшли мостом, перекинутим через центральне озеро і ведучому в парк. Єва помітила компанію городян, що включає кількох роботів, які підгодовували з мосту величезних, яскраво розфарбованих риб.

- Вони рибалять? – Єва згадала дуже смачних риб-павуків у будинку Хостії Хейвпорт у Лакусі. Рибина під мостом була розміром з вітальню Хейвпорт, її вистачило б на ціле село.

– Рибачать? - Не зрозуміла Джен. – А, ні! Тільки не на батьківських коропів. Деяким із них майже триста років. Але якщо тобі полювання морепродукти, то поряд є маленький синтесуші-бар. У них найкращі капсул-рапи.

Біля входу в парк з бібіканням приземлилася гондола, з кабіни-бульбашки з'явилися ще дві дівчини. Обидві були практично не відрізняються від Джен.

– Це вона? - Запитала перша.

– Так! - Вигукнула Джен. – Дівчатка, це вам не голограма! Це справді ребут!

- Клон забирай! У неї волосся натурального кольору, - здивувалася друга. - А очі все ще розширюються!

- Як у немовля! - Підхопила перша. Втім, на цей момент Єва вже заплуталася, хто з них хто.

- Коротше, - сказала Джен, обіймаючи обох подружок, - це дві мої улюбленці - Джен і Джен.

– Нас знають як Джен-Тріо! – сказали вони хором.

- Гляньте на її під! - Друга Джен ткнула пальцем у пристрій у Єви в руках. - Це ж вінтажна ручна серія! Приголомшливо!

– Про що ви? - Не зрозуміла Єва. – А ваші поди як виглядають?

– Ось так.

Всі троє розкрили праві долоні та показали маленькі, схожі на око омніпода штуки, імплантовані просто в руку. Під шкірою виднілися найтонші дроти та електроди – немов електронні кровоносні судини.

- Дико незручно, схоже, - сказала Джен, проводячи наманікюреними пальцями по виду приладу. – Але, мабуть, у цьому всьому і є чарівність старовини?

Єва скривилася, уявивши, що омніпод вживлять їй у руку, хоча зараз він і здавався їй важчим, ніж зазвичай.

- І вона бувала зовні, уявляєте! - Продовжувала Джен, говорячи з гордістю, ніби особисто врятувала ребута.

- Ого, яка давнина. Скарб просто, - сказала інша Джен, поторкавши руку Єви.

– Прям музейний експонат, – підхопила третя, перебираючи нефарбоване волосся дівчинки.

Єви стало недобре. Її охопило почуття марності та якогось отупіння – наче вона планетою помилилася. Дівчинка опустилася на м'який зелений газон. «Як Рові міг піти? – думала вона. - Тут куди не глянь - скрізь Матр. А ще Хейлі цей… „Ти отримала, що хотіла, а я – що мені потрібне“».

- Бібу, що таке? – Джен присіла та обняла Єву однією рукою. – Тобі погано?

- Ні, - відповіла дівчинка, приховавши правду. – Я гаразд.

– Тобі тут сподобається. Ти станеш однією з нас, – сказала Джен.

- Ага, просто потрібен час, щоб вписатися, - додала інша.

– І якщо хтось і допоможе тобі в цьому…

– То це ми! - Хором закінчили всі троє.

- Ходімо. - Джен-Тріо допомогли їй підвестися. – Перекусимо капсул-рапами та проапгрейдімо тебе.

Дівчата йшли через парк до торгового центру, говорячи один з одним. Погляд Єви ковзав по ретельно остриженому та доглянутому раю. Діти грали на траві та влаштовували пікніки на галявинах. Навколо було багато дорослих, але вони не звертали на дітей жодної уваги, і жодна Матр не доглядала їх. Джен-Тріо і нова ввійшли в тінь розлогого дерева.

- Яке велике та красиве дерево. - Єва зупинилася і погладила шорстку, всю в тріщинах, кору дуба. - Пощастило вам, що воно не з ходячих. Тут не дуже багато місця для прогулянок.