Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

— Пізно, — якось уже зовсім не по-доброму заявила я, згрупувалася для далекого стрибка і відштовхнулася ногами, вирушивши в політ.

У реальності медіума я дістала Кая, приклавши його лопатками до землі, яка встигла забруднити ще більше мене, й абсолютно не пристати до одягу й тіла чоловіка. Ми навіть мали певною мірою спокусливий вигляд — тіла, що важко дихали, тісний контакт. Якби не лють, що вирувала всередині, я б, імовірно, зніяковіла.

Але в реальності моєї сусідки тітки Соні я остаточно збожеволіла.

— Асенько, що це з тобою? — відчинивши вікно своєї квартири на першому поверсі, крикнула славнозвісна жінка.

— Щура спіймала, тьотю Сонь, не хвилюйтеся, — кинула їй у відповідь, — зараз приб’ю і більше він нам заважати не буде!

Обличчя Кая побіліло від такої перспективи.

— Так не чіпай ти його, Асенько, — стурбовано зауважила сусідка, — заразу ще якусь підхопиш.

— Та ти сама ще та зараза, — тихо пробурмотів Кай, безуспішно намагаючись вилізти з-під мене.

І в реальності медіума наші тіла терлися одне об одне, створюючи дедалі тісніший контакт. Мої груди нависали над обличчям чоловіка, унеможливлюючи для нього погляд куди-небудь іще. Його кадик тремтів, ніби він марно намагався контролювати себе.

— Зараза до зарази не липне! — крикнула я у відповідь чи то Каю, чи то тітці Соні, після чого встала й гордою ходою переможниці відступила в бік під’їзду, де на мене чекав украй неприємний відвідувач.

Її темно-руде волосся було укладене в елегантну зачіску, а губи стиснуті в тонку вузьку лінію.

— Мамо?