Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ тринадцятий 

 

Розділ тринадцятий 

 

Іван сидів у кабінеті Артема. Він чекав на товариша вже двадцять хвилин. Максим кожні п’ять хвилин заходив, аби запитати в гостя, чи йому щось потрібно. Але Іван відмовлявся, хіба що просив дозволу запалити сигарету прямо в кабінеті, на що секретар категорично відмовляв. 

—Будь ласка, Артем нічого не дізнається. 

-Пане Іване, не можна. Якщо хочете, то йдіть на двір. 

-Але мені важко спуститися, а потім підійматися. 

-Ваші проблеми. 

-Що тут за розборки?- нарешті прийшов Артем, звертаючись до Максима. 

-Пан Іван хоче запалити цигарку прямо у вашому кабінеті! Я його відмовляю від цього, а він наполегливо мене просить. 

-Артеме, - кашляючи промовив Іван, - ти дозволиш другу? 

-Добре, дозволяю. Тільки стань біля вікна. 

Максим покинув кабінет. Артем з Іваном залишилися на одинці.  Гість запалив цигаркою, і періодично кашляючи, палив її неначе паротяг: 

-Ти хворий? - сидячи у своєму кріслі запитав Артем, дивлячись на старе обличчя Івана. 

-Так. 

-А що за хвороба? 

-Я не знаю! Точніше, не пам’ятаю. 

-Але, якщо ти хворий, то ти мусиш знати на що? 

-Тому мені потрібні та чверть мільйона. Я піду в лікарню, і вилікую свою недугу. 

-Якщо хочеш, я можу тобі навіть і без тих грошей допомогти.  Підемо в лікарню на обстеження. 

-Дякую, я з радістю прийму твою, кхе-кхе, пропозицію. 

-Я думаю, що завтра ми разом поїдемо в лікарню. 

-Чудово! 

-А поки розкажи, як ти, що ти. Як життя провів після випускного? 

-Навчався я звичайно так собі, але отримав спеціальність дизайнера. 

-Так ти ж в художню школу не ходив. 

-Повір, в університеті мене навчили малювати швидко. Тоді ж пішов я на роботу.  Грошей було, і курі не клювали. Та я ото їх в азартні ігри вкидував потроху, так і збанкрутував. Ще й мав проблеми з наркотиками. 

-Ти був наркоманом? 

-Травку курив, а так пігулки не приймав. У мене протягом останніх років був неабиякий потяг до куріння. Я в свій рот брав все, що димить і дає розслабитися! 

-Зрозуміло, зрозуміло. Але ти ж покинув курити траву? 

-Звичайно! Я ту гидоту більше до рук не візьму! Останнім разом вона мені не сподобалася, що я цілий день від неї блював, тому, якось так я й кинув їх. 

-Добре, хоч сам до цього дійшов. 

-Егеш! Тепер думаю, чи кидати палити взагалі? 

-Я раджу тобі припинити це робити. 

-Та знаю, що це шкідливо і тири-пири. 

-А зараз роботу хоч якусь маєш? 

-Я вже як років зо три працюю в доброустрої міста: прибираю сміття, в клумбах порпаюся - одним словом, намагаюся заробити гроші, аби хоч якось жити. 

-Артеме Миколайовичу! У вас через п’ять хвилин нарада,- забігаючи в кабінет нагадав Максим. 

-Дякую, що нагадав. 

-Я так розумію, ми прощаємося до завтра, - кашляючи й подаючи руку промовив Іван до Артема. 

-Так, тоді я буду тебе чекати біля мого офісу о десятій. 

-Добре, тоді до зустрічі! 

Іван вийшов з кабінету Артема. Він вийшов з офісу і знову запалив сигарету, аби з новинами силами піти до свого дому. 

Як і домовлялися, Артем чекав на Івана о десятій ранку біля офісу. Чоловік з’явився вчасно, і вони  поїхали до клініки. Іван трохи нервував, адже  не знав чого можна очікувати від результатів аналізу. Майже цілий день вони бігали по кабінетах клініки, обстежуючи кожну частину тіла.    Іван зробив знімок легень, і лікар був здивований, побачивши в якому стані вони знаходяться. 

-У вас вони обгорілі,- промовив Роман Царський, дивлячись на рентгенівський знімок легень Івана.- Ваш орган, фактично, функціонує на вісімдесят п’ять відсотків. 

-І що мені слід з ним робити? 

-Ну, по-перше, перестати смалити, а по друге, мабуть, робити операцію  з виділення ракової пухлини, поки вона ще не прогресувала. Ви здаєте всі аналізи? 

-Так-так! А звідки ви взяли що в мене рак? 

-Я ще вам не констатував факту, але дивлячись на ваші легені, я впевнений, що в них присутня пухлина, яку можна ж негайно видалити. 

-І скільки це може коштувати? 

-По різному. Спочатку, ми мусимо впевнитися, що ви маєте рак, а вже згодом говорити про цифри. 

-Іване, якщо щось треба буде, я тобі обов’язково допоможу,- сказав Артем своєму другові. 

-Це добре мати такого друга, ви бережіть його і цінуйте як можете!- промовив лікар. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍