Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я прийшла сказати, що... — вона ковтнула, її голос зірвався, але вона швидко виправилася. — Що я готова народити вам дитину. Я справді прийняла це рішення.
Дем’ян трохи підвів голову, здивування пробігло по його обличчю. Він нахилився вперед, спершись ліктями на коліна.
— Тоді чому ти так нервуєш? — запитав він, його голос став м’якшим, але настороженим.
Ліда відчула, як її обличчя запалало. Вона знову вдихнула і зробила крок ближче, її руки тремтіли, але вона не відводила погляду.
— Тому що я маю зізнатися в одному... — Вона зробила паузу, зібравши всю свою сміливість. — У мене ніколи не було... Я... я ще незаймана.
Дем’ян завмер, його очі розширилися, і він на мить навіть забув дихати. Його обличчя змінилося — спершу це було здивування, потім щось на кшталт недовіри. Він провів рукою по обличчю, намагаючись осмислити почуте.
— Ти жартуєш? — нарешті запитав він, але в його голосі не було насмішки, лише чистий шок.
Ліда похитала головою, її щоки горіли від сорому, але вона змусила себе продовжити.
— Я серйозно, Дем’яне. Я ніколи не була з чоловіком. Я... я хотіла, щоб ви це знали, перш ніж ми зробимо цей крок.
Дем’ян мовчав, наче обдумував її слова. Він обперся спиною об узголів’я ліжка, втупивши погляд у стелю. Його пальці нервово постукували по краю ліжка.
— Ти прийшла сказати, що готова, але... ти боїшся через це, так? — нарешті вимовив він, повертаючи погляд до неї.
— Я просто хочу, щоб ви допомогли мені з цим, — відповіла Ліда, її голос став тихішим, але не менш рішучим.
Дем’ян довго дивився на неї, а потім зітхнув і потер обличчя руками.
— Це... несподівано, — сказав він, намагаючись знайти правильні слова.
Ліда помітила, як Дем’ян задумався, його погляд ковзав по кімнаті, наче він намагався знайти відповіді десь у стінах. Вона відчула, що це її шанс сказати те, що вона так довго тримала в собі. Її серце калатало, але вона не могла більше мовчати.
— Дем’яне, — її голос став тихим, майже шепотом, але цього вистачило, щоб привернути його увагу.
Він перевів погляд на неї, очі були сповнені недовіри та цікавості.
— Що? — коротко запитав він, наче боявся почути продовження.
Ліда ковтнула і ступила ще ближче, тепер вона стояла зовсім поруч. Її пальці нервово стиснулися на подолі халата, але вона змусила себе тримати погляд прямо на ньому.
— Я хочу, щоб ви стали моїм першим, — сказала вона тихо, але чітко.
Дем’ян спершу завмер, ніби не вірив своїм вухам. Потім його брови злегка зійшлися, і на обличчі з’явився вираз, що поєднував здивування та занепокоєння.
— Ти розумієш, що говориш? — запитав він, його голос став глибшим і серйознішим.
Ліда кивнула, її очі блищали від хвилювання й страху одночасно.
— Так, я розумію. І я впевнена. Якщо я маю стати матір’ю вашої дитини, то хочу, щоб ви були першим чоловіком у моєму житті. Зрозумійте мені більше немає до кого звернутися з таким проханням. Я ж не можу вийти на вулицю й крикнути: візьміть мене, хто хоче.
Дем’ян відкинувся назад, втупившись у неї, як ніби намагався знайти в її словах жарт чи натяк на невпевненість. Але нічого такого не побачив.
— Лідо, це..., — сказав він нарешті, підбираючи слова. — Ти справді хочеш цього?
Вона вдихнула глибше і відповіла, не відводячи погляду:
— Так, я хочу цього. І я готова.
Дем’ян мовчав, і між ними повисла напружена тиша. Але Ліда знала: він почув її, і тепер усе залежить від нього.
Ліда вдихнула глибоко, її серце калатало так, ніби ось-ось вискочить із грудей. Вона дивилася на Дем’яна, який тепер мовчки сидів на ліжку, його погляд залишався серйозним і трохи настороженим. Вона знала, що це її останній шанс сказати те, що вона задумала.
— Дем’яне, — її голос був тихим, але твердим. — Я хочу, щоб ви зробили це зараз.
Він підняв брову, здивування змішалося з недовірою.
— Зараз? — повторив він, наче перевіряючи, чи правильно почув.
— Так, зараз, — підтвердила вона, зробивши крок ближче. Її руки злегка тремтіли, але вона трималася впевнено. — Я знаю, що ви не бачите у мені дівчину, яка могла б вам подобатися і ви втратили кохану жінку. Я розумію це. Але...
Вона затнулася, збираючись із думками.
— Але я хочу, щоб це були ви. Тільки ви. І я знаю, що ви зараз... під впливом алкоголю. Можливо, так вам буде легше.
Дем’ян відкинувся назад, його обличчя застигло, але в очах блиснув дивний вираз — суміш шоку, жалю і якогось глибокого внутрішнього конфлікту.
— Лідо, ти серйозно це кажеш? — запитав він знову, його голос звучав хрипко.
Вона кивнула, дивлячись йому прямо в очі.
— Так. Я хочу, щоб ви позбавив мене невинності. Тут і зараз.
Він зітхнув, потер обличчя руками, ніби намагаючись зібратися.
— Ти навіть не уявляєш, що просиш, — пробурмотів він, але не відводив погляду від неї.
— Уявляю, — наполягла вона, роблячи ще один крок до нього. Її голос став м’якшим, але не менш рішучим. — Я все зважила. І це мій вибір.
Дем’ян нахилив голову, уважно дивлячись на неї. Він здавалося, вагається, бореться із собою. Тиша між ними здавалася нескінченною. Нарешті, він видихнув і подивився їй у вічі.
— Ти впевнена? — запитав він тихо, його голос більше не був таким жорстким.
— Так, — відповіла вона без тіні сумніву.
Дем’ян ще мить дивився на неї, а потім повільно простягнув руку, торкнувшись її зап’ястя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь у його домі, Ірина Айві», після закриття браузера.