Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Тінь у його домі, Ірина Айві

Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

69
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:
11

Розділ 11

Від його доторку моє тіло вкривається сиротами, і я мимоволі здригаюся всім тілом, але назад не відступаю. Серце в грудях стукає так шалено, що дзвін на дзвіниці здається тихим муркотінням у порівнянні з ним. Відчувати дотик Дем’яна — це одночасно хвилююче й болісно неочікувано. Я не вірю, що все це між нами відбувається насправді, що я сама прийшла і...

Я стою нерухомо, ніби зачарована, бо не знаю, що мені робити далі. Всі можливі варіанти здаються  неправильними. Уявлення про те, що він, можливо, волів би бачити на моєму місці свою дружину, глибоко ранить. Від цієї думки щось холодне й важке розливається всередині мене, мов лід, який роз’їдає мене зсередини.

"Чи це правильно?" — питаю я себе, але відповідь не знаходжу. Я відчуваю, як мої руки тремтять, а горло стискає такий вузол, що здається, ніби кожне слово буде останнім, яке я зможу вимовити.

Дем’ян мовчить, і ця мовчанка лише посилює мої сумніви. Що він думає? Чи шкодує? Чи вагається? Його очі, такі глибокі й завжди такі впевнені, тепер здаються чужими. У них промайнуло щось, що я не можу розгадати. Можливо, це сумнів? Можливо, жаль?

— Якщо вам неприємно на мене дивитися, ви можете загасити світло. Я знаю, що не подобаюся вам, — шепочу я, ледве впізнаючи власний голос. У ньому стільки невпевненості, стільки страху почути правду, яка може виявитися руйнівною.

Дем’ян дивиться на мене, і в його погляді є щось, що розбиває мене ще більше. Мені хочеться вірити, що це не відраза, але чи це не просто ілюзія, яку я сама створила? Мовчання затягується, і в мені зароджується паніка. "Скажи щось, будь ласка, хоч що-небудь", — кричить мій внутрішній голос, але назовні виривається лише мовчання.

Сумнів проникає в кожну клітину мого єства. "Може, я помилилася? Може, мене тут взагалі не мало бути?"

— Мені байдуже, просто знай, все що буде між нами цієї ночі сьогодні й закінчиться. Продовження не буде. Ніколи.  — Каже Дем’ян, і його слова звучать, ніби постріл у порожнечу. Він вимовляє це повільно, наголошуючи на кожному складі, як ніби хоче, щоб я точно зрозуміла: ця ніч не матиме продовження.

Мій подих обривається. Серце, яке щойно шалено билося, тепер здається, ніби завмерло. Слова Дем’яна висять у повітрі, гострі, як лезо ножа, що розрізає мене навпіл. "Мені байдуже" — це звучить так холодно, так бездушно, що я навіть не можу знайти сил, щоб відповісти. А чого я очікувала? Дем'ян щойно втратив кохану дружину. 

Відчай і сором змішуються у вир, який затягує мене всередину. Я хотіла втекти від своїх почуттів, але натомість опинилася перед правдою, якої так боялася. Його голос не підвищується, він не гнівається, але саме ця байдужість ранить сильніше, ніж будь-який крик.

Я опускаю очі, не наважуючись дивитися на нього. У голові гуде наче у вулику. 

— Я знаю, — тихо відповідаю я, намагаючись приховати тремтіння в голосі. Але навіть для себе ця відповідь звучить фальшиво.

В кімнаті панує гнітюча тиша. Дем’ян мовчки тягнеться до вимикача, і кімната занурюється в густу темряву. Лише на мить я чую клацання вимикача — звук, який чомусь здається кінцем усього. Темрява огортає нас, і від цього я почуваюся ще більш беззахисною.

— Лягай на ліжко, — його голос лунає глухо, майже шепотом, але ці слова розсікають тишу, як ніж.

Я застигла, не розуміючи, що відчуваю. Відтінок його голосу не залишає мені вибору, і я автоматично виконую його прохання. Ноги здаються ватяними, але я повільно підходжу до ліжка, сідаю, а потім невпевнено лягаю, вдивляючись у темряву. Серце б’ється десь у горлі, і мені здається, що навіть у цій тиші він може почути його глухий ритм.

— Що тепер? — хочу спитати, але слова застряють у горлі. Я лежу нерухомо, намагаючись не видати своїх емоцій, але кожна клітина мого тіла кричить від напруги.

Дем’ян не говорить нічого. Він залишається у своїй глухій мовчанці, і я не можу бачити його обличчя, але відчуваю, що він  десь поруч. Його присутність — мов невидимий тягар, який тисне на мене, змушуючи відчувати і страх, і надію водночас.

Я стискаю кулаки, щоб зупинити тремтіння, і чекаю. Чекаю на його рух, слово, хоч якийсь натяк на те, що він думає. Але ця тиша — найгірше, що могло бути. Вона здається нескінченною, розчиняючи мене у своїй невизначеності.

Темрява здається майже відчутною, важкою. Я чую, як Дем’ян нахиляється до мене. Його дихання б'є в мої нерви, наче барабан. Він зовсім поруч, і його голос звучить низько, але впевнено:

— Підніми халат і зніми трусики.

Моє тіло кам’яніє. У голові пролітає тисяча думок одночасно, але жодна з них не приносить ясності. Мій подих перехоплює, а пальці стискають ковдру так, що здається, ніби я тримаюся за неї, як за останню опору.

— Я зроблю все так, щоб не завдати тобі болю, — додає він, його голос стає м'якшим, навіть теплим. — Не хвилюйся.

Його слова ніби повинні заспокоїти, але натомість вони тільки посилюють напругу. "Не хвилюватися? Як я можу не хвилюватися?" — думаю я, відчуваючи, як холодні краплини поту стікають по моїй спині.

Я лежу нерухомо, зважуючи його слова. Вони звучать так, ніби він щиро хоче уникнути будь-якої шкоди, але водночас у них є щось владне, що змушує мене коритися. Його впевненість і спокій змушують мене відчувати себе безсилою перед ним.

Мої руки тремтять, коли я повільно піднімаю халат, кожен рух здається надзвичайно важким. Мене охоплює сором і страх, але водночас я не можу змусити себе зупинитися.

— Я… — шепочу я, але голос зраджує мене. Слова губляться десь у горлі, залишаючи мене наодинці зі своїми емоціями.

Дем’ян не поспішає, він чекає, даючи мені час. Але від цього очікування стає ще гірше. Я відчуваю, як стискається горло, як серце б’ється так сильно, що, здається, його удари відлунюють у всій кімнаті.

Дем’ян нахиляється ближче. Відстань між нами здається нестерпно малою, і водночас — нездоланною. Його пальці обережно торкаються мого стегна, і від цього дотику хвиля тремтіння пробігає всім тілом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь у його домі, Ірина Айві», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь у його домі, Ірина Айві"