Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

дозволів абортів і одностатевих шлюбів. Питання в тому, чому це суди раптом стали сховищами колективного розуму. Дезінтеграціоністи здійснили те, від чого застерігав Гамільтон: підірвали фундаментальну легітимність судів, змусивши їх вийти за встановлені межі. Коли ж суди цього не роблять, дезінтеграціоністи погрожують об’єднати їх з іншими судами чи розширити виборчі округи, в яких обираються судді, щоб перетворити ці суди на більш зручні для себе інструменти.

А ще існує дезінтеграціоністський аргумент проти федералізму. Дезінтеграціоністи стверджують, що влада штатів має бути повністю перекрита федеральною, — крім випадків, коли штати й місцеві спільноти ухвалюють рішення боротися за дезінтеграціоністські цінності. Так, наприклад, дезінтеграціоністи вітають створення «міст-притулків» і водночас обурюються законами штатів, спрямованими проти нелегальних іммігрантів. Та загалом дезінтеграціоністи виступають за погибель штатів від рук федерального уряду.

Згадуючи про гноблення меншин урядами штатів, вони наполягають на подальшому зростанні федерального уряду і на системі стримувань влади штатів. Цей аргумент має принаймні перевагу історичної обґрунтованості: справді, прихильники прав штатів використовували федералістську аргументацію для агітації на захист рабства й расистських законів Джима Кроу. Лише втручання федеральної влади — спершу в Громадянській війні, потім у вигляді поправок доби Реконструкції (1865–1877 роки), а зрештою через Закон про громадянські права і Закон про право голосу, що були прийняті у 1960-х — дало початок формуванню прав афроамериканців. Як писав у 1964 році політолог Вільям Райкер: «Той, хто проти расизму, має бути й проти федералізму». «Лабораторії демократії», за висловом судді Верховного суду Луїса Брандайса, перетворилися на камери тортур для демократії.

Проте ця суперечка надто широка. Так, федеральний уряд повинен мати вищість над урядами штатів у разі локальної тиранії, проте цим не можна виправдати тиранії федеральної. Батьки-засновники визнали рабовласництво як частину початкового компромісу, позаяк альтернативою цьому стало б розділення Сполучених Штатів, однак вони також передбачали для федерального уряду здатність захищати особисті права і права меншин від зазіхань урядів штатів — як ми бачили. Таке втручання, на їхню думку, може бути тільки обмеженим за тривалістю та обсягом. Утім, дезінтеграціоністи вважають, що, оскільки штати не впоралися зі своїми завданнями, це передбачає перетворення федерального уряду на концентратор вищої влади. Це звичайнісінька брехня. Поки захисту підлягають фундаментальні негативні права — в цьому контексті насамперед право покинути штат — місцеві уряди правлять найкраще. Той самий федеральний уряд, що справедливо припинив політику сегрегації в штатах, здійснив жахливе інтернування сотень тисяч японських американців у часи війни. Моральна вищість федерального уряду над урядами штатів не визначається самим його розміром.

Правду кажучи, бажання дезінтеграціоністів мати домінантний федеральний уряд веде до дезінтеграції як такої: якщо ми не дамо техасцям жити по-техаському, а каліфорнійцям — по-каліфорнійському, навіщо нам залишатися частинами однієї країни? Зі зростанням потужності федерального уряду місцеві спільноти втрачають контроль над власним життям і мусять запекло боротися проти домінування тих, хто відкидає їхні цінності й турботи. Альтернативою федералізму є не національна єдність, а розпад.

Висновок

Перший крок у руйнуванні Америки полягає в переконанні її громадян у тому, що частина їх має пожертвувати своїми правами, щоб інша частина дістала нові права. Те, що історично маргіналізовані групи нині дістають рівне з іншими ставлення від держави, — цього вже недостатньо, скажуть дезінтеграціоністи. Держава повинна втручатися, забезпечуючи рівність результатів кожної суспільної взаємодії.

Говорити, що права постійно розширюються і є відкритими для дискусії, — прямий шлях до розділу. Казати, що суспільство може бути вдосконалене, бо з дітей можна виліпити фактично будь-що, відчиняє двері боротьбі не на життя, а на смерть, за те, що саме з них ліпитимуть.

Уряд не може перемінити серця людей — не може зробити їх тим, чим вони не є. Завдяки простій зміні матеріальних обставин кам’яне серце в людини не перетвориться на живе. А ставити урядові гарантії певних привілеїв у центр американського життя можливо тільки за умови тиранічного панування, або радикального перерозподілу, або прямого примусу. Так американці розділяться на тих, хто одержує, і тих, кого примушують віддавати.

Ми не боги і просто не маємо здібності виправляти дисбаланс вроджених особистих якостей. Ми маємо здібність ставитися до всіх однаково за законом, маємо здібність установлювати уряди для захисту особистих прав. Але ми не здатні гарантувати, що навіть дві дитини одного віку, що живуть на одній вулиці, матимуть однакову стартову точку — навіть двоє дітей, що ростуть в одній сім’ї, не мають такої точки. Так само ми, звісно, не здатні забезпечити кожному однакове кінцеве призначення. Якщо сприймати всіх американців або як поширювачів ієрархічної та дискримінаційної системи, або як жертв цієї системи, це розірве зв’язки, що тримають американців разом.

Ставлення до уряду як до знаряддя необмеженої влади — величезна й непробачувана помилка. Питання спільного блага є цілковито політичними й ціннісними — це не просто питання ухвалення прагматичних рішень, вони мають бути погоджені всім народом. І навіть колективна згода народу не може перекрити особисті права, без того, щоб очевидним результатом цього не стала тиранія. Ба більше, правління «наймудріших і найкращих» згори нечасто приводило до процвітання і розширення свободи. Зазвичай наслідок був прямо протилежний. Зухвальство в ухваленні рішень самопризначеною елітою веде до точнісінько того самого деспотизму, проти якого повстали свого часу батьки-засновники.

Філософія дезінтеграціоністів демонструє вибухонебезпечність, коли застосовується на практиці на рівні уряду. Нищенням стрижневих компонентів уніоністської влади — таких як делегування повноважень, стримування й противаги, федералізм — дезінтеграціоністська влада підвищує ставки в політиці, унеможливлюючи порозуміння. Це змушує американців битися за вищі щаблі влади, щоб не стати жертвами своїх суперників, які прагнуть домінувати над ними, застосовуючи механізми свавільного і безконтрольного урядового примусу.

Дезінтеграціоністська філософія вириває з коренем цінності, які історично були тим, що єднає американців. Але це тільки початок. Філософія є фундаментом культури — спільного для нас усіх простору. У Сполучених Штатах наша уніоністська філософія привела до створення культури прав. Саме про неї й будемо говорити далі — розглянемо природу і джерела прав, які ми плекали впродовж усієї нашої історії та які історично об’єднували нас. А згодом звернемося до зусиль дезінтеграціоністів вирвати в нас і культуру також.

Розділ 3

Американська культура

Америка — країна прав.

Від самого початку ми були народом, який єднала віра в права. Саме тому Лінкольн згадував батьків-засновників, закликаючи до універсальності прав, які мають стосуватися й чорношкірих рабів. Тому й Мартін Лютер Кінг посилався на Декларацію незалежності, прагнучи висадити в повітря фасад законів Джима Кроу. Тому майже кожен успішний захисник