Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Ви вибрали не ту ціль, Глоріанно. Перед тим як ви кинетеся на нас із кігтями... Гадаю, все до цього і йде... Скажіть, навіщо ви вбили всіх цих невинних людей? Це була спрага, чи вбивство з інших мотивів?

-Я не стала б їх убивати просто так, пане Бетфорд. Я, як і всі представники мого виду, жадаю крові. І дуже соромлюся цього, проте виходу знайти не можу. Щоправда ви, нічим не кращі.

-Це чому ж? Я, на відміну від вас, не вбиваю невинних.

-Зате ви сповнені інших людських вад. Жадібності, гордині, нехай навіть похоті. Ви, і подібні до вас, такі ж виродки. Тільки на відміну від нас, "Монстрів", ви не вигнані суспільством. Я достатньо чула про вашу персону. Заради золота ви готові піти на все, чи не так? Взяти навіть той випадок у Вайн-Райсі, коли ви вбили тих хлопців, не покрутивши й оком.

В одну мить, чаша терпіння Бетфорда різко переповнилася, він промовив: досить, з мене вистачить цієї нісенітниці. Ми повинні вбити вас, пані, і ми зробимо це негайно.

-Ви можете спробувати...

Вампірша наставила свої кігті в бік, а потім стала кружляти навколо мисливців, вичікуючи найзручніший момент для атаки. Реніфат намагався встежити за кожним її рухом, і в потрібний момент парирувати атаку. Бетфорд у цей час наставив меч із протидіючою олією, і готувався обхитрити бестію. Сама вампірша мала намір разити мисливців з укриття. Вона раз по раз перебігала з одного складу, на інший. Намагаючись тим самим заплутати мисливців. Тоді вона висунулася, і понеслася в бік Бетфорда. Вона наставила кігті, і спробувала вдарити Бетфорда прямо в шийну артерію. Однак в останній момент він зумів ухилитися, і навіть трохи поранити бестію, поки та підставилася під удар. Бестія не стала відступати, і продовжувала пряму атаку. Тоді Реніфат налетів на неї ззаду, і спробував знерухомити її "Фіолетовим якорем" - речовиною, яка сповільнювала її рефлекторні реакції, а заодно розбивала бестію, немов пекуча кислота. Бестія заволала, і замахнулася на Реніфата, але через те, що бестія була дещо дезорієнтована, їй вдалося лише трохи подряпати його плащ. Після вона зробила кругову атаку, і тим самим поранила мисливців. В одну мить вона призупинилася, і приготувалася завдати потужного удару по Бетфорду. Вона протяжно заричала, потім наставила кігті, і вітром понеслася в бік Бетфорда. Перебуваючи в польоті бестії, Бетфорд зумів її поранити, і навіть обпиляти кілька пазурів вампірші. Їй це явно не сподобалося. Бестія потроху вимотувалася. Бетфорд вирішив, що зараз дуже вдалий момент для того, щоб дістати свою бомбу, що знерухомлює, і кинути її в бестію. Щоб перевести дух, бестія якийсь час намагалася не наближатися до мисливців. Цим Бетфорд і скористався. Він різко дістав бомбу зі свого підсумка, потім прицілився у вампіршу і кинув бомбу в неї. Ноги бестії підкосилися, м'язи ослабли, вона вже не здавалася такою всесильною, як раніше. Будучи скутою, вона повільно наблизилася в бік мисливців, ті її вже чекали. Оточивши, вони стали ранити її все сильніше, і сильніше. Від злості, бестія замахнулася з усієї сили на Бетфорда, і поранила його так, що той аж розкинув ноги на підлозі. Залишився тільки Реніфат, ударом у відповідь він замахнувся на бестію, і бив її прямо в живіт. Бестія була вбита.

-Ох, мати, - глибоко заковтуючи в себе повітря, промовив Реніфат, - це було тяжко...

-Так, віддихайся як слід, ти добре потрудився.

-Що за нісенітницю вона городила? Вайн-Райс? Ти якось із цим пов'язаний?

-Можливо... І можливо я тобі про це розповім, але пізніше. А тепер, я гадаю, треба надати барону якісь докази виконаної нами роботи.

-Це як? Принести йому голову власної дружини?

-Необов'язково... Візьмемо пару іклів, і її слинні залози. Думаю, цього буде більш ніж достатньо.

-Хорошо, ти всім займешся?

-Саме... А ти йди поки шукай вихід, раз вампірша сюди якось потрапила, значить він тут неодмінно десь є.

Бетфорд зайнявся бестією, а Реніфат як і було задумано знайшов вихід. Зрештою мисливці вибралися з печери, і попрямували до своїх.

-Ось вони! - промовив Фоллар - а потім інші мисливці попрямували до Бетфорда та Реніфата.

-Довга історія... Ми провалилися в печеру, а там на нас уже чекала бестія. Ми з нею розправилися.

-Удвох? Тобто ти хочеш сказати, що вона повалила нас п'ятьох, а ви так просто з нею розправилися?

-Схоже, тоді вона була неабияк виснажена. А тепер слухайте: ми зараз у скрутному становищі.

-Це як?

-Загалом... Та вампірша і є дружина барона.

-Мати... І що нам тепер робити?

-Ми роздобули для барона докази. Адже він не знає, що ми вбили його дружину. А значить ми видамо її за простого вампіра.

-Хм, непогана ідея - промовив Бруддо - пішли значить?

-Підемо.

Мисливці не поспішаючи повернулися назад у зал. Незважаючи на пізню ніч, барон, як і раніше, не спав, і на всю очікував звісток від мисливців.

-А ось і ви... Я чув із саду долинав шум. Боявся вже, що з вами щось сталося.

-Ні... Ми виконали роботу, бароне - втомлено промовив Бетфорд.

-Хм, вибачте, якщо раптом вважатимете за грубість... Але у вас є докази?

-Є... Вони в цьому мішку.

-Вольфар, принеси мені його.

Вольфар поспішив до мисливців, потім узяв мішечок із рук Бетфорда і поніс його назад до барона.

Барон розкрив мішок, а потім уважно оглянув його вміст...

-Це що?

-Це... Слинні залози вампіра, і кілька його іклів.

-А ви не могли просто принести мені його голову?

У відповідь мисливці розгублено глянули.

-Ну гаразд... Я повірю вам на слово. А тепер, обіцяна нагорода - барон дістав мішок із грошима з кишені, а потім спритно кинув його в бік Бетфорда, той його спіймав, а потім поклав до себе в кишеню.

-Вважаю, на цьому все панове. Швидко ви впоралися. Ось що значить майстри своєї справи...

-Ми, мабуть, вас покинемо, бароне.

-Звісно, удачі вам на шляху!