Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 82
Перейти на сторінку:
скільки міг, «кокоса», відкинувся на подушку і заплющив очі. До рота потекла гірка слина, він не ковтав її, не спльовував, а тримав під язиком, щоб краще всмоктувався наркотик, і чекав, поки подіє. За кілька хвилин похмілля стало відступати, свідомість почала ясніти. В тілі з’явилася легкість і бажання жити. Він узяв пляшку води і довгим ковтком погасив спрагу, знову відкинувся на подушку.

Ага, майдануті! Зовсім про них забув!

Знайшов пульт і увімкнув телевізор.

Беркут наступав. На невелику групу майданівців, що безсистемно тинялася перед спаленими автобусами, спочатку полетіли шумові та сльозогінні гранати, а потім рушили штурмові загони беркутні. Це була перша атака після нічного протистояння. Менти розтягнули благеньку барикаду і несподівано рвонули вперед, луплячи безбожно всіх, хто траплявся на їхньому шляху. За ніч дорога замерзла, залита водою з водомета, бруківка, видерта з тротуарів, намертво впаялася у лід і зробила дорогу небезпечною для ходіння, а що вже казати про біг. Повстанці, що зловили ґаву, були немилосердно биті під прицілом телекамер. Більшість з них — грубо затримані та взяті в полон.

Ці кадри — як єлей на душу Єгора. Нарешті! Нарешті вони пішли вперед! Він зірвався з ліжка і як божевільний став міряти кроками спальню, поглядаючи на екран «плазми». Хоч не сталось так, як він мріяв учора звечора, все ж беркут пішов вперед, він перемагав! Але що це?!

Сонні майданівці, ніби прокинулись. Ось їх вже не кілька розпорошених сотень, які безсистемно сновигають по європейській площі. Їх тисячі! З-за готелю «Дніпро» вони вибігли, мов сарана, з камінням і палицями в руках. і пішли в атаку на «беркут»! Вони лупили, закидали камінням, били цих хвацьких воїнів, що вчора розстрілювали беззбройний натовп повстанців…

Єгор не міг у це повірити. Він просто не міг у це повірити! Ні, це відбувається не з ним, це відбувається не з ним!!! Вони не можуть ось так просто відступити! А ці не можуть наступати! Це поза всякою логікою і правилами! Шваль наступає. Це кінець, це фіаско. Він знову програє батькові парі. Через цих виродків!

Єгор істерично впав на ліжко, накрив голову подушкою і знавісніло заверещав. Він кричав у матрац, божеволіючи від безсилля і люті. Кричав хрипло, надривно, до сліз, до знемоги. Його ніхто не чув. Нині він був сам-один у цих холодних, вкритих позолотою стінах. Це тривало довго, поки вулицю Грушевського між бібліотекою і книгарнею не заповнив натовп інсургентів, а беркутня відступила за спалені автобуси. Він цього не бачив, але відчував, він їх відчував, наче споглядав те, що там відбувалося, у паралельній реальності.

«По одному и — в Днипро», — пригадав нещодавню розмову з Нарцисом і зітхнув. Нарцис Зінченко не виправдав його сподівань, і ні вчора, ні сьогодні його не було видно в передніх лавах беркутні — своїх тітушок він чомусь не вів на приступ майданівських барикад. «Казьол», — подумав про нього Єгор. Потрібно робити ставку на когось іншого, самому впливати на ситуацію, активно її контролювати і змінювати — принаймні так вчать усі посібники з політології та бізнесу.

Він нарешті заспокоївся. Взяв з бару улюбленої настоянки, випив чарку, закусив на кухні круасаном. Узяв телефон і набрав номер.

— Найдите Мопеда с Логопедом, пусть приведут ко мне кого-нибудь из «Оплота»[31] и сами заявятся… — коротко кинув у трубку.

Пройшовся по спальні, подивився у дзеркало на своє спухле лице та враз рішуче заявив власному відображенню:

— Я сам покажу этим сцыкунам, как надо с ними расправляться. Сцыкуны!

Мортирка взводу «А»

З початком бійні на «Груші» більшість інсургентів почали повертатись на Майдан у свої підрозділи. Ввечері в наметі взводу «А» ніде було яблуку впасти. Народ повертався «на революцію». Більшість була налаштована агресивно, навіть люто. Привезли домашніх продуктів, свіжий одяг та білизну для себе і товаришів, які не мали змоги поїхати додому. Але не тільки це…

Борька, котрий приїхав на Майдан ще до вечері, пригнав у намет взводу «А» з доброю новиною:

— Є у мене кльова штучка. З минулого життя. Колись конфіскував у хуліганів… — і виставив на стіл саморобну бронзову мортирку, що могла стріляти ядрами завбільшки з більярдну кулю.

Борька був колишнім ментом, ще радянським, тепер на пенсії. Відчуття справедливості і порядності не дозволило йому залишатися на службі в українській міліції, тому останніх 15 років він жив тихим, спокійним життям сільського мешканця і хазяйнував на своїх кількох гектарах.

— Стаття, — цикнув Морпєх.

— Одной більше, одной меньше, яка тепер разніца? — позіхнув Камандір. — Тільки єсть проблєма… Отсутствіє снарядов і пороха.

Борька поставив на стіл мішок і знову пояснив:

— Конфіскат.

— Оп’ять с прошлой жизні? — реготнув Бача.

— У мене багата біографія, — охоче пояснив Борька. — Знаєш, чого мене нікуди не беруть на роботу?.. Бо коли читають трудову, їх такий сміх розбирає, що в одного гикавка тиждень не проходила, — безбожно прибріхував з квадратною непроникною пикою. — Операцію зробили бідоласі. Целюліт видаляли… Я йому ще потім в лікарню носив цілющий борщ, щоб швидше вилікувався.

— Ну, ти, Борька й гониш, — заржав Бача, а за ним усі, що спочатку купилися на байку новоприбулого бійця.

Морпєх азартно розв’язував мішок. Там було кілька десятків ядер, витесаних з твердої деревини і розфасованих льняних мішечків з порохом. Борька підготувався як слід.

— Я просто з цією пушкою на кабанів ходив полювати, — продовжував вигадувати він. — Головне, щоб вцілити свиняці в голову. Тоді вона — брик, і втрачає свідомість. І після цього важливо встигнути перерізати їй горлянку і спустити кров. Бо коли вона прийде до тями раніше, вважай капець тобі. Тому такого кабана треба бити, щоб він стояв під деревом. Тоді у тебе є шанс на то дерево вилізти, коли щось піде не так як треба… А коли з неї стече кров, то…

— Ну, ти й балабол, дядя Боря, — заявив Малюк.

— Та правда, — з бісиками в очах, продовжував жартувати той. — Точно кажу, коли з неї стече кров, то вона не має сил кидатися на людину. Ти накидаєш мотузку їй на шию, і вона як собачá йде за тобою.

— Га-га-га! — заржав Бача. — А ти пиздло, Борька. — Ти б з тою пушкою не то шо б в свиню не попав, ти би усрався раніше, ніж її побачив.

— Да, дядь Боря, — не переставав дивуватись інфантильний Малюк. — А я чуть было не поверил в твои сказки. Складно рассказываешь. Я думал, ну, точно на охоту с такой пушкой

1 ... 19 20 21 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"