Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

«Тільки вчасно дайте йому таблетки, щоб знову малого не понесло, і тепло вдягніть, бо ж паскуда може зовсім кебету відморозити». «ОК», — коротко відписав охоронець, метушливо підхопив одяг Єгора з вішака, побіг услід, наздогнав і на ходу накинув на боса куртку і шапку.

— Слыш, мамочка, — зверхньо сказав на те Єгор. — Лучше позаботься, чтобы там нас уже ждали и была подготовлена кабинка, — йому сподобався власний жарт, він грубо обняв охоронця за шию і весело повторив, кривляючись: — Мамочка, позаботься про Егорку, чтобы он там не голодал, сладко ел и сладко пил. И чтобы у него там была достойная компания поиграть в песочнице. Не старше четырнадцати. Поняла, мамочка?

— Понял-понял, — відповів охоронець, вивертаючись із кволого захвату Єгора, щоб зателефонувати в клуб.

Коли в трубці озвався голос адміністратора, він сказав:

— Мы едем к тебе. Приготовь «молочных поросят»… Свежих. Не жирных.

…Вони мчали у важкому броньованому «кубику» з Троєщини по Лівобережному Києву. Не вірилось, що десь там далеко, наче на іншій галактиці, йдуть бої. Обабіч доріг все ще стояли причепурені новорічними гірляндами дерева, біля магазинів і кіосків — рекламні проспекти, що виблискували святом. Народ жив своїм життям — біля кафе і ресторанів натовпи на перекурах, веселі підпилі компанії п’ють-гуляють на вулицях столиці…

І в клубі тематична вечірка за мотивами «Водохрещі» — божевілля рейву і низьких частот, голі тьолки на балкончиках над танцполом у ластах і з декоративними плавниками. У величезному акваріумі біля стійки бару плавають голі «русалки» з блискучими хвостами. «Православні» за столами «убиваються» наркотою і бухлом. Манірні дівчатка і дивної орієнтації пацанчики ламаються у танці в центрі зали. Діджей ґвалтує диски і заохочує народ до дансингу. Запах хтивого поту, парфумів, кальянів і сигар.

Єгор увійшов до зали, зупинився перед танцполом, розкинув руки, наче намагався обійняти цю ауру гріха та блуду, щоб впустити в себе, закинув голову і на повні груди вдихнув її. До нього підійшов діловитий адміністратор, запопадливо привітався і запросив пройти за ним у vip-ложу на балконі другого поверху. Звісно, такі гості не повинні ходити пішки, для них є ліфт.

Скупий до дрібниць, готовий на ринку торгуватися з бабусями, що продають городину, за копійки, тут він шикував на повну. Його провели у ложу через «кабінет», де можна було відпочити, нюхнути «кокосу», розважитись з дівчатками або хлопчиками. З самої ложі було видно все, що відбувалось у залі, поруч завжди стовбичили офіціанти, готові виконати будь-яку забаганку гостя.

За Єгором у ложу ввійшли охоронці та сіли у закутку, щоб не турбувати своєю присутністю боса.

На столі у того вже стояли солодкі настоянки, канапе, кальян, кілька мисочок крем-брюле і прозорих піал з тірамісу. Адміністратор привів двох малолітніх шлюх. Вони були одягнені у недешеві шмотки з бутіків — подерті джинси зі стразами, куці кофтинки з «камінчиками» — все блискуче, переливчасте, крикливе. Не зважаючи на височенні каблуки, голі пупи і професійний макіяж, плоскі груди та юнацький жирок на щічках видавали їхній вік — не більше чотирнадцяти років.

Дівчатка «сором’язливо» стояли під оцінювальним поглядом Єгора, винувато відводили погляд і невинно опускали голівки, стримано усміхаючись. Їхня скутість і скромність явно були вдаваними.

Блідому сподобалися дівчатка, він, погоджуючись із запропонованим товаром, кивнув до адміністратора, мовляв, «пайдьот», і запросив дівчат широким жестом до себе за стіл. Єгор зараз був збудженим, готовим танцювати, співати, йому хотілося розповісти цим двом про себе, показати, який він розумний і багатий. Було бажання розкрити перед ними весь глобальний сенс цього світу, свої таланти, ще щось таке, ну, таке… Але для початку — солоденької настоянки. Запропонував їм.

Випили, один із охоронців передав через офіціанта Єгору, який любив запивати спиртне, його улюблену французьку воду — з «альпійських вершин»… Той зі смаком приклався до пляшки просто з горла…

І веселуха понеслась… Єгора «рвало»[30], він не міг всидіти на місці, перехилявся через перила, верещав до публіки на танцполі, що вони дебіли і не вміють танцювати, що він зараз спуститься і покаже їм як потрібно рухатися «красіво». Дівчата й офіціанти хапали його за пояс, затягували назад. Єгор забував, що хотів показати майстер-клас з танцю і, сидячи у м’якому кріслі, продовжував танцювати верхньою частиною тулуба, немилосердно та самозакохано корчачи міни.

Дівчатка весело дивились на його кривляння і покурювали кальян.

Час від часу він накидався на десерти, запивав їх настоянками і продовжував «тусіть».

Нарешті, після кількох чарок, не зважаючи на те, що гульбище було у самому розпалі, Єгор заснув, розвалившись у великому шкіряному кріслі.

— Ху, — витер з чола піт охоронець. — Нарешті це чудо вгамувалося… Скоро треба буде йому в воду підмішувати кінську дозу заспокійливого…

Сп’янілі дівчатка з нерозумінням глянули на нього, але той видав їм по сто доларів і кишнув:

— Марш звідси, прошмандовки!

Ті слухняно зірвались на ноги і вибігли з ложі. Через кілька хвилин вони витанцьовували на танцполі з новими кавалерами. А охоронці підняли Єгора і понесли до виходу. Адміністратор поштиво вклонився їм на прощання.

* * *

Прокинувшись удома, він не повірив, що це знову з ним сталось. Знову!!! Ще півроку тому він міг пити самбуку склянками, потім вбиватися «кокосом», щоб зіскочити зі стану сп’яніння, потім знову заливатись спиртним і знову вдувати в себе «порошок». Йому подобалися ці «хвилі», ці зміни свідомості, цей калейдоскоп відчуттів, картин, вражень. Тепер же його вирубало після чотирьох-п’яти чарок. І вирубало так, що вранці він прокидався з важчезною головою, ніби цілу ніч пив самогонку на вокзалі в Кобеляках.

Вдома не було нікого — діти з дружиною на самому початку «революції гідності» поїхали до Відня. Він лежав сам на величезному ліжку під теплим покривалом і не мав сил навіть простягнути руку до пляшки з водою, щоб погасити похмільну спрагу. Але треба було вставати. Єгор пригадав, що сьогодні з його життя має зникнути той кошмар — Майдан зі шваллю, з тими майданівськими потворами! Щоб пересвідчитись у цьому, треба було ввімкнути телевізор і на власні очі побачити, як поливальні машини змітають сміття у центрі Києва, бажано разом з фрагментами тіл «протестувальників». І щоб нікого не хвилювало, не вражало те, що по Хрещатику разом зі сміттям під ковшами тракторців-прибиральників перекидаються відірвані руки та ноги майданутої швалі.

Щоб побачити це, Єгор першим ділом нахилився до шухляди нічного столика, дістав звідти марафетницю і просто носом клюнув туди. Втягнув,