Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Гнат... Гнат сказав, тільки... Ми навіть кліп почали записувати, без тебе... – голос Борика якось невпевнено затремтів, – Тільки, – повторив він і замовк.

– Що? – запитала Веда. У грудях у неї почав повільно розтікатися крижаний холод. Вона щосили стиснула пальцями телефон.

– Коротше, приїжджай у лікарню, – якимось переляканим голосом  пробурмотів Борик.

– Навіщо?  

Серце її вкрилося льодом і зовсім зупинилося.

– Гнат... він непритомний, у комі... Приїжджай негайно, все дізнаєшся сама!

– У якій лікарні?

– У центральній... 

–  Зараз приїду, –  промовила Веда, не чуючи свого голосу.

–  Я теж скоро  буду там! 

І Борик відключився.

Телефон був налаштований на гучний зв'язок, тому Х’ярго чув всю розмову.

Веда відчужено подивилася на телефон у своїй руці й відкинула його з такою огидою, немов це була якась бридка потвора.

– Що відбувається, Х'ярго? – глухо запитала вона.

– Напевно, скоро ми це з'ясуємо, – відповів вампір.

– Звичайно! – пробурмотіла Веда, побігла в невелику гардеробну, розташовану між ванною і другою спальнею, і почала квапливо викидати на підлогу одяг.

У голові її носився хоровод божевільних думок. Невже вона помилилася, і Гнат до її потрапляння в Зальгар не має жодного стосунку? Як він опинився в комі? Чому?  Об які таємниці їй знову доведеться битися головою?

Вона натягнула майку і темні джинси, зверху накинула сорочку, повернулася і запитала Х’ярго:

– Ти зі мною?

– Не думаю, що це доречно.

– Ще як доречно! Тільки  не в такому вигляді... – несподівано Веда стала абсолютно спокійною, – Тут залишилися деякі речі Гната. Він їх купив, але так і не одягав, не встиг забрати…  

Х’ярго уважно подивився в її відчайдушно-непроникне обличчя і погодився.

Поки він переодягався, Веда  кривила губи наче від придушеного болю і  похмуро  ковзала  поглядом по вікну, залитому ярким сонячним світлом.

– Тобі потрібні темні окуляри, – сказала вона, – там є, у коридорі... Вона пішла до вхідних дверей і повільно взула перші-ліпші кросівки. 

На полиці під дзеркалом поруч з окулярами лежали ключі від машини, яку Гнат подарував їй на минулий день народження. 

Веда  взяла ключі й хотіла відчинити двері, але руки її раптом заходили ходором,  і вона  гірко розридалася.

– Я не зможу вести машину... треба викликати таксі, – розмазуючи сльози по обличчю, запинаючись, промовила вона.

– Не потрібно таксі, – відповів Х'ярго, забираючи з її безвольних рук ключі, – Я сам поведу.