Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

І дедалі більше ввижалося їй, що це не який не  Гнат, а просто майстерно зроблена лялька, усередині якої нічого немає.

– Він мертвий, – сказав за її спиною Х’ярго.

– Мертвий...  – повторила Веда.

– Ти не відчуваєш? Він дихає лише тому, що його життя підтримують штучно. Там уже немає енергії. І ніхто її не зможе повернути назад...

– Це не Гнат, –  промовила Веда байдуже, – Начебто його риси, його тіло, але все одно – це не він! Гнат не може бути настільки безпорадним! Не може...

Вона взяла у свою руку його холодну, безвольну долоню і нічого не відчула. Це було дивно. Вона торкнулася пальцями його обличчя. Чому вона не відчуває болю, втрачаючи таку близьку людину? Чому замість горя, її серце огортає невимовний спокій? Зараз перед нею лежить той, кого вона з дитинства любила більше за життя, а вона не впізнавала його, дивилася з байдужістю і навіть якоюсь бридливістю, немов хтось намагаєтся  її   обдурити, показуючи те, чого насправді немає. То може  Гнат десь поряд і спостерігає за тим, що вона буде робити?

Екрани приладів одноманітно блимали, монотонний писк викликав роздратування.

Веда відчула нестерпну нудоту і втупилася чолом у груди Х'ярго. Її тіло під одягом почало вкриватися  липким, холодним потом.

У двері палати постукали. Потім вони прочинилися, і Веда почула стривожений шепіт Олександра Вікторовича.

Він і бровою не повів, побачивши Х'ярго. Вочевидь Борик попередив його, що Веда приїхала в лікарню не одна.

– Веда... –  ласкаво покликав він, – Олег хоче поговорити.

Він поводився, як ні в чому не бувало, вочевидь вважаючи, що та незначна подія в заміському будинку не варта зараз жодних пояснень.

Утім, Веді було все одно. З неймовірним полегшенням вона вискочила назовні, ковзнула каламутним поглядом по  коридору. Уздовж стіни, немов примари в білому, промайнули дві медсестри. 

У сусідньому кріслі, поруч із Бориком, втупившись у телефон, сидів Володя, а Мілена, обнявши руками плечі, повільно бродила взад і вперед.

– Ходімо до мого кабінету, – сказав Олег Миколайович і косо глянув на Х'ярго, – але  буде краще, якщо залишаться тільки близькі.

Та Веда вперто не бажала відпускати Хьярго від себе ні на мить. Їй здавалося, що  поки він поруч, вона витримає все, щоб не сталося, а без нього –  просто впаде і більше не зможе піднятися.

– Х’ярго – далекий родич моєї прийомної сім'ї, – на ходу вигадала вона, – тому  він теж піде... 

Ніхто не став із цим сперечатися.

У кабінеті Олег Миколайович показав знімки, сенс яких Веді був незрозумілий і нецікавий.