Читати книгу - "Лукаві замашки"

class="p1">- Не вірите? - скипів Стратіон. - Зараз переконаєтесь!

І тут же подався до оркестрантів, аби вони дали йому можливість довести своє музикальне обдарування. Та, як на гріх, музиканти вперлись і не дозволили Комашці продемонструвати свій хист.

Такої зневаги Стратіон не зміг стерпіти і з люті так вгилив ногою у бубон, що черевик заліз всередину ударного інструмента. Разом із бубном музиканти потягли Комашку через увесь зал до адміністратора. Викликали міліцію, і цей інцидент «влетів» Стратіонові в добрячу копійку.

З того часу зачаїв він на той ресторан образу і чекав слушної нагоди, аби поквитатися. Тепер така нагода сама пливла йому до рук.

...Весільний банкет відбувся, де й було задумано. Молодят і гостей вітав бородатий метрдотель. Страви були вишукані, гості поводилися делікатно: їли піднесено й серйозно, за винятком Стратіона Лукича. Той одразу накинувся на печінку та інші страви і вплітав за обидві щоки, аж йому жир стікав по підборіддю.

- Схаменися, чоловіче! - штурхнула його ліктем під бік дружина. - Вечір лише почався, а ти пакуєш, як з голодного краю вирвався.

- Вмій бути стриманою хоча б на людях, - буркнув Стратіон, давлячись смаженим коропом. А як проковтнув, злісно додав: - Вечір короткий - у мене справ по горло! - Штрикнув виделкою заливного язика і, поки ніс до рота, встиг пояснити: - Б'юсь об заклад, що ця публіка, - кивнув головою на офіціантів, - общипує весільного гостя, як гусака.

- Роби, як знаєш, - одвернулася дружина і почала вирішувати з сусідкою глобальну проблему - скільки може коштувати сукня нареченої?

Чоловік, котрий сидів поруч Комашки, трохи захмелів і став розповідати, як у нього якось злодій з автомобіля дзеркало поцупив:

- У житті стільки горя не зазнав, як тоді, - закінчив він розповідь. Налив у чарки й запропонував випити.

Комашка спорожнив свою і підвівся з-за столу. В його голові вже визрів план дій - схопити оцих пройдисвітів на гарячому. Він навіть уявляв собі, як персонал ресторану на колінах вимолює у нього пощади.

- І ви в мене також затанцюєте, голубчики, - показав кулака музикантам.

План Комашки був простий: як лиш подадуть другу страву...

Ніби на замовлення, офіціанти почали розносити відбивні. Та тільки-но впоралися з цим, як Комашка вибіг посеред залу і заляпав у долоні:

- Хвилиночку уваги, товариші! Прохання до всіх - не їсти відбивних, поки я їх не перерахую. Отже, шановні гості, розсідайтеся по місцях! Наведемо порядок, тоді веселіться хоч до ранку!

У залі почулися обурені голоси. І враз сталося таке, на що Стратіон не розраховував, - до нього підлетів батько нареченої і показав жестом на двері:

- Залишіть нас негайно!

Надворі Комашка люто подивився на освітлені вікна «Усмішки»:

- Міщани нещасні! - погрозив кулаком, спересердя сплюнув та й пішов додому.

БУДЯК

А все вона, весна, наробила. Ну, хіба не пустунка! Посудіть самі: всю землю квітом-рястом заквітчала, а Стратіонові Комашці будяка приткнула.

- Непорядок, Ніно Юхимівно, - дорікнув Стратіон двірничці. - Під моїм вікном будяк росте.

- А ви його, Стратіоне Лукичу, сапкою- та за пліт!

- Чого я, а не ви? Хіба я в жеку гроші отримую? Того дня Комашка завітав до начальника жеку: - Під моїм вікном виріс будяк.

- Так зрубайте його, - почув у відповідь.

- Дозвольте, шановний, - до глибини душі образився Стратіон. - А для чого ж тоді двірничка? До речі, вам, як начальникові, слід звернути увагу на її негідну поведінку: вона також примушує мене будяка нищити!

- Чоловіче добрий, - скривився начальник. - Вам що, робити нічого? Он люди з серйозними справами чекають.

- Зрозуміло! - наїжачився Комашка. - Кругова порука, значить!

А наступного дня пішов шукати справедливості у вищу інстанцію- міськкомунгосп. Але й там його висміяли. Гадали, спекалися Комашки. Та помилилися - Стратіон воїн витривалий. У нього тактика така: навіщо свої нерви колошматити (нервові ж клітини не відновлюються), як на те е чужі. Аркуш паперу, кулькову ручку, конверт - і ламайте собі голови.

А скарга є скарга: на неї треба реагувати.

- Товариші, - лине голос у жек з телефонної трубки, - розберіться з Комашкою.

Начальник жеку на те:

- Ніно Юхимівно, робіть щось із тим нещасним будяком!

Двірничка перекласти розпорядження на чужі плечі не може, бо ж вона крайня, - іде до Стратіона Лукича. Та тепер у Комашки спрацьовує гонор - він вимагає, аби проблема будяка була вирішена на вищому рівні:

- Без авторитетної комісії і не з'являйтесь!

І знову у вищі інстанції летять скарги. А будяка, як речовий доказ, Комашка старанно підживлює мінеральними добривами, щовечора поливає. Оскільки ворог не дрімає, біля будяка на ланцюгу бігає здоровенна вівчарка.

А дні летять, а з вищих інстанцій невдоволений голос:

- Врешті-решт, розберіться з Комашкою! І дайте письмову відповідь!

Лиш аптекарі потирають руки:

- Ще такого попиту на валеріанку та валідол, як цього року, не було!

Із жеку вирушає авторитетна комісія. Ще півгодини - й Комашка святкував би перемогу.

- А бодай би ти здох! - трагічно заволав Стратіон. - Жінко, поглянь, що цей псисько наробив: зачепив ланцюгом будяка і з корінням вирвав! Стільки на мінеральні добрива та на папір грошей угатив!

...Біля сатиричного вікна «Вони ганьблять честь нашого міста» діалог:

- То що за тип із будяком?

- Хіба не знаєте? Це ж знаменитий Стратіон Комашка!

- А-а, цей може..

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Фіаско з будяком приголомшило Комашку так, що він ходив сам не свій. А тут ще й сусід Михайло Деркач, як на злість, сидить вечорами біля вікна й усміхається.

- У меле й зарплата нівроку, маю достаток. Але щоб отак знічев'я біля вікна стовбичити, ще й зуби шкірити!.. - брала Стратіона злість, і він не знаходив собі місця: куди ж дивиться і що випильновує сусід? Повернувшись з роботи, Комашка ховався за кущем бузку і довго спостерігав за ним. Зрештою прийшов до висновку, що погляд Михайла Деркача скерований на леваду.

Таке відкриття ще більше заплутало карти, і Комашці довелося сантиметр за сантиметром обнишпорити леваду, аби виявити предмет сусідової зацікавленості. Не знайшовши нічого, Стратіон впав у відчай: помітно схуд, втратив сон. Так би й зсохся на пні, якби не один випадок. Зустрів якось Деркача у вагоні, коли їхав з Коломиї, і повів таку розмову:

- Що воно за часи пішли: по сусідству мешкаємо