Читати книгу - "Лукаві замашки"

і так рідко зустрічаємось. Обкрадаємо себе, Михайле Сидоровичу, мало на природі буваємо. Тим більше під боком левада, що не побувати там просто гріх.

- А навіщо туди ходити, коли я з вікна все бачу. Я до цього вже так звик, що коли хоч день не зустрічаюся з левадою, не слухаю соловейка, вірите, чогось ніби бракує.

Десь за тиждень після цієї зустрічі прибігли додому захекані хлопчаки та в один голос:

- Татку, татку, що ми на леваді бачили! Дядько Комашка з отакенною тичкою за соловейком ганявся.

Коли Михайло Деркач виглянув увечері з вікна - знайомої левади не побачив. Бо простір між Комашковою та Климчуковою хатою хтось завісив старою рядниною.

Замість соловейка на подвір'ї хихотів Стратіон Комашка.

НЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЯК ГАДАЛОСЯ

Після оцієї оказії з соловейком ішов Комашка містом і мало не співав - так йому на душі стало весело. Біля одного з будинків нараз побачив гурт людей. У центрі стояла незнайома блондинка. Стратіон підійшов ближче.

- Уявляєте, - ніяково посміхалася жінка, - ненароком причинила двері - ключі лишилися в квартирі, а я... - При цьому вона чомусь глянула на Стратіона такими небесними очима, що той відразу забув і про день народження дружини, і про гостей, які мали скоро зібратися.

- Треба зламати двері - іншого тут не придумаєш, - вніс пропозицію один чоловік і вже було збирався запропонувати свої послуги.

- А на щось мудріше ви не здатні? - осік його Комашка. - Покажіть-но ваше вікно, - і він подарував найніжнішу посмішку блондинці. - Можете вважати, що ми вже з вами у кімнаті й попиваємо каву!

- З таким животярою через кватирку? - хихикнув хтось із гурту, збагнувши, що Комашка збирається лізти саме туди.

- Не твого розуму справа, - огризнувся Стратіон, хапаючись за віконну раму. Затим витягнув руку вперед і разом з головою пропхав її у кватирку, чудернацько хвицьнувши ногами... Але за хвилину з жахом відчув, як його живіт ніби щось лещатами здавило. Найенергійніші спроби просунутися бодай на кілька міліметрів ні до чого не привели: Комашка вибився із сил і песимістично сповістив:

- Далі не піду!

- Який жах! - розширилися небесні очі. - Що ж я тепер чоловікові скажу?

Ця інформація смикнула Стратіона назад, але й тут на нього чекала невдача - друга лопатка в'їлася у виступ віконної рами.

- Здається, я засів капітально! - поділився він новиною.

- Ще мені тільки цього бракувало, - забігала блондинка і так смикнула Стратіона за ноги, що той од болю в суглобах аж заревів. - Хто вас просив з отаким черевом у кватирку пхатися?

Людей ставало все більше й більше.

- А чого того пузаня у кватирку понесло? - допитувалися одні.

- Не знаєте чого? - відповідали інші. - Працювати не хочуть - звикли за чужий рахунок.

Комашка відчув грозу, яка ось-ось мала пронестися над ним, і, зібравши останні сили, загорлав:

- Громадяни, я не винен!

- Винен не винен - міліція розбереться. Враз із гурту вийшов якийсь здоровань.

- Не пропадати ж чоловікові, - мовив докірливо. - Ану, хлопці, взяли! Р-ра-а-аз! Два-а-а! - ледь встиг скомандувати, як Комашка разом із віконною рамою гепнувся об землю.

Опритомнів аж у лікарні, коли хтось заходився розпилювати віконну раму, що тугим обручем вп'ялася у Стратіонове черево.

«ДУЕЛЬ» З ОЧКАРИКОМ

Погода була не льотною, і Комашка їхав в одне з північних міст поїздом. Віз з роботи термінові замовлення на якийсь завод. Сидів у вагоні, а з голови й досі не виходило нагадування начальника:

- Ви ж там, Стратіоне Лукичу, оперативно: щоб одна нога тут, а друга - там. Самі знаєте, як це для нас важливо!

Скориставшись нагодою, Комашка прихопив з собою здоровенного чемоданюру з часником.

- Там його, - напучувала дружина, - з руками хапають!

Зійшов на невеликій залізничній станції - треба було пересідати на інший поїзд. Як і передбачав, чекати довелося цілих чотири години. За цей час, згідно з розробленою дружиною програмою, треба було на базарі купити кілька пухових хусток, щоб потім, збувши їх удома, виручити гроші за дорогу.

«Воно то так, а як же з чемоданом? - оглядався на всі боки Стратіон. - Понаставляли цих автоматів. А хто гарантію дасть, що все буде ціле?»

Та робити було нічого - мусив тягти чемодан до камери схову, бо часу лишалося обмаль. Уже біля самих камер впала підозра на юнака в окулярах.

- Бач, очкарик! Удає, ніби газету читає, а сам очима так і стриже. Думає, мудріший усіх! - Стратіон скидає плаща й прикріплює його до ручок двох автоматів - вийшло щось на зразок намету. Залазить туди і шепоче: - Скажімо, наберу я цифру, але ж це з успіхом може зробити й очкарик. Гм! Хіба що зашифрую спочатку кожну літеру числовим значенням. Затим помножу отримане число на роки дружини, тоді поділю на свою зарплату! Ну що ти на це скажеш, очкарику? - зловтішне вигулькує з-під плаща. - Слідкуй, слідкуй, я такий ребус утну, що в носі засвербить!

Довгі математичні комбінації привели до десяткових дробів.

- Ану, вилазьте громадянине! - пошкрябав хтось по плащі. - Чим займаємося? - козирнув міліціонер, коли Стратіон виповз із-під плаща.

- Як бачите - кладу речі в камеру схову.

- Куди їдете?

Комашка назвав станцію призначення.

- Ваш поїзд годину тому відійшов.

- Не може бути! - закричав Комашка.

- Чого ви його слухаєте? - обурювалися пасажири. - Такому здорованю каміння вергати, а він по камерах нишпорить!

Наступного дня Комашка сідав на поїзд із порожнім чемоданом (часник довелося здати в магазин) і лаяв хлопця в окулярах на чім світ стояв.

РОЗПРАВА

Таких бурхливих зборів у цій установі ще не було. Воно й не дивно, бо Комашка і до цього добряче в'ївся в, печінки співробітникам. А коли прислали листа з міліції, терпець увірвався.

- Ганьба! Дожитися до того, що лізти в камери зберігання за чужими речами! - докоряли з усіх боків.

Рішення зборів було одностайним - винести Комашці громадський осуд і позбавити квартальних преміальних.

Громадський осуд Комашка ще сяк-так міг стерпіти, а преміальні- ні! Такого він не прощав нікому і ніколи. Прийшовши додому, одразу склав список критиканів. Першим значилося прізвище

Юхима Шкварочки, того самого, котрий запропонував зборам не виплачувати йому преміальних.

Якось Комашка із Шкварочкою зійшли з