Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Вечеря буде вже за кілька хвилин! – раптом вигукнув він і побіг геть.

З коридору ж донеслося надривне “Аааааа”, тож Карім, виходить, таки попередив всіх про вечерю, але своїм особливим способом. Звісно, не всі його розуміли так, як я. Бо один студентик, не пам’ятаю вже його імені, почав кричати, що в готелі пожежа. Далі це підхопили всі інші. Лиш інша студенточка розуміла, що тут явно роздули з мухи слона. 

Але я не збирався цього всього припиняти, бо от і знайшов новий страх Валєри. А у своїх книжках такі подвиги собі приписував… Ну добре, не робитиму помилку новачка-читача – то його герої безстрашні. Але знали б інші, який насправді славнозвісний Валерій Бершаль… Ха, я б на це з задоволенням подивився. 

– Вгамуйтеся всі нарешті! – а от і пані організаторка. Яка ж вона чарівна, коли гнівається… – Немає ніякої пожежі! Не знаю, яка то дівчина кричала, але причина явно інша. Ходімо всі на вечерю. Обіцяю, ніяких загроз для вас тут немає.

Стривайте, а на останніх словах голос шатеночки чомусь то раптом здригнувся. Я не такий страхопуд як Валєра, життя навчило, що бувають речі й значно гірші, але щось мені в цьому тоні не подобається. Красунька, з якою в нас вже чималенька історійка, явно щось приховує… А було б смішно, якби нас заманили на острів, щоб викрасти наші книги й, наприклад, втопити кожного. Не вірю, що власниця такої милої зовнішності могла б зробити навіть перше. Хоча я б особисто у своєму новому детективі саме красуньку зробив би найбільш злом. Надто часто в житті траплялися абсолютно нещирі люди. 

Спускався, йдучи за пані Айлін та намагався кожнісінької сходинки наступити на її ніжно-блакитну сукню до підлоги. Дивна перевірка на психіку, але нічого кращого на думку не спадало. Мені було цікаво прочитати дійсно її, а не те що вона показувала публіці… В принципі це частково вже й зробив, але тут умови були дещо іншими.

– Баклане, що ти в біса робиш? – штурхнув мене Валєрик в плече. Та зробив це так, що я не тільки збився з кроку, а мало не впав прямісінько на Айлін.

– Можу тебе те саме спитати, – кинув злісний погляд на страхопудька, що знову мало не наклав в штани, хоч я планував лиш безневинний експеримент.

– Та йди ти, – шепнув він, прискорюючись. 

Але вже не було куди поспішати, адже ми прийшли до великого столу, прикрашеного квітами та свічками. І хоч не любив цього всього пафосу, зізнатися чесно, насолоджувався прекрасними митями поряд з ненависними мені людьми. Ех, який же прекрасний вечір…