Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

чарівнику{80},

Що в просторах небесних літаєш,

Знайди душу коханої,

Яку навіть у сні

Тепер я не бачу...» —

промовив він. Минали дні й місяці, а він усе ще не міг забути про своє горе.

Одного разу, коли вся столиця, сповнена радісного передчуття, готувалася до свята Нового врожаю, Юґірі привіз до Ґендзі двох своїх синів, які недавно почали прислужувати в Імператорському палаці. Майже однакового віку, вони обидва були напрочуд миловидні. Їх супроводжували дядьки То-цюдзьо і Куродо-но сьосьо, одягнені у чудові, білі з синіми візерунками омі{81}. Поглядаючи на їхні безтурботні обличчя, Ґендзі мимоволі згадав, як колись у таку ж пору його вразила танцівниця Цукусі-но ґосеці{82}...

«Усі поспішають у палац

На свято Щедрого світла,

Лише мені одному

Судилося сумувати самому

І про сонячне світло нічого не знати».

Отож, перетерпівши горе ще один рік, Ґендзі почав нарешті, з великим сумом у душі, готуватися до постригу в монахи. Передчуваючи близьку розлуку, він обдарував пам’ятними дарунками свою челядь — кожному за званням і рангом, і, хоча сам не надавав цьому особливого значення, близькі до нього люди розуміли, що він таки зважився здійснити своє давнє бажання, а тому, чим менше часу залишалося до кінця року, тим більше вони журилися.

Мабуть, тому, що було «шкода їх рвати»{83}, у ґендзі зберіглося чимало листів, не призначених для чужих очей. І коли він збирався їх знищити, то знайшов серед них і листи, які колись отримав у Сума, зокрема, зв’язані докупи, листи від Мурасакі. Колись давно він їх сам зібрав і заховав, а зараз, вдивляючись у ці рядки, він подумав, що вони, наче щойно нанесені на папір і могли б залишитися «пам’яткою вірності ще на тисячу літ...» {84}. Проте, на жаль, коли він пострижеться у монахи, то вже не зможе цього читати... Тому двом чи трьом найвідданішим служницям Ґендзі доручив знищити листи в його присутності. Важко дивитися на рядки, написані людиною, яка давно померла, хоч тобі і не була близькою. А що вже казати про Ґендзі, в очах якого потемніло від сліз, які падаючи, змішувалися з тушшю. Соромлячись своєї малодушності, він поспішно відсунув листи від себе і сказав:

«Перейшовши за гору Смерті,

Ви назавжди пішли,

А я, залишившись у цьому світі,

У тузі блукаю,

І сліди ваші марно шукаю...».

Служниці не сміли розгортати і читати листи, але самих лише згадок про минуле було досить, щоб знову перейнятися горем. Колись Мурасакі писала про нестерпність розлуки, хоча тоді вони жили в одному світі. А тепер, що б могло зупинити нестримний потік його сліз? Ґендзі перестав читати листи, щоб не видатися жінкам малодушним, і до одного з них, найдовшого, збоку дописав:

«Чи варто дивитися

Тепер на водорості{85},

Які рибачка на березі зібрала?

Нехай і вони так само

З димом знімуться до хмар...»

І після того велів спалити всі листи.

Ґендзі знав, що цьогорічне Оголошення імен будд стане для нього останнім, а тому з особливим хвилюванням прислухався до голосу монаха і дзенькоту кілець на його патериці. Молитви за довголіття його вкрай бентежили. Як поставиться до них Будда?

Останніми днями поспіль падав сніг, лягаючи на землю білим-білісіньким укривалом. Після оголошення імен будд Ґендзі покликав до себе відповідального за це монаха і, пригостивши його щедріше, ніж зазвичай, винагородив багатими дарами. Цього монаха, пов’язаного з його будинком та Імператорською родиною, він знав досить давно і з сумом дивився на його посивілу голову. Як звичайно, серед учасників церемонії були принци та високі вельможі. Гілки сливи з напіврозпущеними пуп’янками, припорошені снігом, виглядали прекрасно. Хоча у таку пору були б доречними музика і танці, але цього разу Ґендзі здалося, що кото і флейти видали б придушені ридання, а тому вирішили обмежитися читанням віршів. Отож, передаючи чашу монахові, Ґендзі промовив:

«Не знаю,чи триватиме

Життя моє до весни?..

То чи не краще тепер

Гілкою сливи, від снігу білою,

Прикрасити голову свою?»

На що монах відповів:

«Поки молив я,

Щоб ви тисячу весен

Могли цими квітами любуватися,

Мені на плечі літа

Білим снігом лягли...»

Було складено чимало інших пісень, але я їх опускаю.

Того дня Ґендзі вперше вийшов на люди. Його обличчя вражало ще досконалішою красою, ніж у молодості, але чомусь монах, якому «на плечі літа білим снігом лягли», не міг стримати сліз.

Як рік наближався до кінця, все більший смуток опановував Ґендзі. «Пора виганяти злих духів, — бідкався Третій принц. — Що ж нам робити, якщо вони бояться тільки дуже сильного шуму». А Ґендзі, з болем у серці подумав: «І я ніколи більше не побачу, як він гасає, скориставшись з такої нагоди».

«Поринувши в тугу,

Я не помітив, як минули

Дні, а за днями місяці.

Невже сьогодні скінчився рік

І життя моє в цьому світі?»

Ґендзі велів відзначати перший день Нового року якнайпишніше. Кажуть, подарунки принцам і міністрам були ні з чим незрівнянні, а винагороди всім іншим, відповідно до звання і рангу, як ніколи щедрими...

Зникнення у хмарах{86}

Напахчений принц

Головні персонажі:

Ніоу, Третій принц, принц Хьобукьо, 15—21 рік, внук Ґендзі, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі

Каору, син Третьої принцеси, Цюдзьо, Ґен-цюдзьо, Сайсьо-но цюдзьо, 14—20 років, син Третьої принцеси і Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Імператор, імператор Кіндзьо, син імператора Судзаку, наступник імператора Рейдзея

Імператриця, імператриця Акасі, дочка Ґендзі й пані Акасі

Перша принцеса, старша дочка імператриці Акасі, внучка Ґендзі

Перший принц, принц-спадкоємець, старший син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі, внук Ґендзі

Другий принц, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі, внук Ґендзі

Юґірі, Правий міністр, 40—46 років, син Ґендзі і Аої

Ханацірусато, колишня кохана Ґендзі

Монахиня-мирянка Третя принцеса, 35(36)—41(42) рік, дружина Ґендзі, дочка імператора Судзаку

Оціба, Друга принцеса, вдова Касіваґі, друга дружина Юґірі, дочка імператора Судзаку

Кумої-но карі, господиня Північних покоїв садиби на Третій лінії, дружина Юґірі

Пані Акасі, 52—58 років, кохана Ґендзі, мати імператриці Акасі

Імператор Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно — імператора Кіріцубо)

Ньоґо Кокіден, наложниця імператора Рейдзея, дочка колишнього Великого міністра (То-но цюдзьо)

То-найсі-но суке, дочка Кореміцу, кохана Юґірі

Після того, як на світі не стало Ґендзі, серед його численних нащадків не знайшлося нікого, хто успадкував би його блискучу вроду і гучну славу між людьми. Долучати до цього переліку колишнього імператора Рейдзея, мабуть, не варто... Тепер у світі могли похвалитися красою тільки двоє: Третій принц{87}, син нинішнього Імператора, і син Третьої принцеси{88}, що виріс у садибі на Шостій лінії. Вони справді перевершували багатьох красою, яка, однак, не мала того блиску, яким колись славився Ґендзі. Без сумніву, наділені гарною зовнішністю і благородними манерами, вони все ж залишалися цілком звичайними людьми, хоч завдяки кревному зв’язку з Ґендзі вивищувалися в очах усього світу й користувалися значно більшим впливом, ніж він сам в юні роки. Третій принц, улюбленець пані Мурасакі, жив тепер у садибі на Другій лінії. Його старший брат, принц-спадкоємець,