Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Еліза сиділа поруч, міцно стиснувши руки на колінах.

- Хто вони? Люди Віктора?

Антуан кивнув головою.

- Можливо. А може, й хтось ще. Коли я їхав до агенції вранці, за мною стежили. Я намагався відірватися, почалася гонка, але я вирвався. Якщо це Віктор, то він уже почав діяти і часу у нас зовсім немає.

Вона напружено видихнула.

- Ти думаєш, він знає, що я з тобою?

— Тепер я в цьому певен. Ми повинні втекти, хоча б на якийсь час. Я відвезу тебе до одного місця. Таємний будинок, який лишив мені мій старий напарник. Про нього ніхто не знає, навіть поліція. Це буде безпечно.

Еліза спохмурніла.

— Ти хочеш лишити мене одну?

Антуан на мить відвів погляд від дороги, щоб подивитися їй у вічі.

— Ми не маємо іншого виходу. Якщо я буду поруч із тобою, нас знайдуть швидше. Поки ти будеш у сховку, я зосереджуся на пошуку машини та з'ясуванні, хто стоїть за всіма цими нападами.

Вона відвернулася до вікна, але він помітив, як напружено вона стиснула кулаки.

— Я не звикла, щоб мене ховали, Антуане. Але я розумію, що ти маєш рацію.

- Це ненадовго, - сказав він, намагаючись пом'якшити її страхи. - Я буду на зв'язку. Щойно ситуація проясниться, я заберу тебе.

Машина виїхала на менш жваву трасу, яка веде за місто. Похмурі хмари нависали над обрієм, додаючи сцені напруги.

— Цей будинок... що то за місце? — спитала вона, нарешті порушивши мовчання.

— Старий особняк, який мій партнер використовував для своїх розслідувань. Там є все необхідне життя: запас продуктів, книги, навіть невеликий арсенал, якщо щось піде негаразд. Але головне – його розташування. Ніхто не здогадається шукати нас там.

Еліза кивнула, але її погляд залишався настороженим.

— Дякую, що намагаєшся захистити мене, — тихо сказала вона.

- Це не просто обов'язок, Елізо, - зізнався він, не дивлячись на неї. — Це щось більше.

Вона глянула на нього, але нічого не відповіла. Слова повисли в повітрі, поглинені шумом дороги.

Антуан переключив передачу і машина прискорилася. На них чекало ще багато небезпек, але для нього зараз була лише одна мета: захистити Елізу за всяку ціну.

Виїхавши за місто Антуан трохи зменшив швидкість, щоб уважно слухати. Дорога попереду була безлюдною, тільки вітер шумів за вікнами. Він кинув швидкий погляд на Елізу, перш ніж запитати:

— Поки ми їдемо, розкажи мені все, що ти знаєш про Віктора. Все, що написано у тих документах. Мені треба розуміти, з ким ми маємо справу.

Еліза на мить замислилася, ніби вирішуючи, наскільки далеко вона готова зайти у відвертість. Потім видихнула і почала говорити:

— Ці документи... Вони не просто про Віктора. Там ціла мережа. Фінансові схеми, контракти, рахунки в офшорах. На перший погляд, це може здатися звичайним бізнесом, але якщо копнути глибше... Віктор — не просто магнат. Він пов'язаний із тіньовою економікою.

Антуан насупився, міцніше стиснувши кермо.

- Продовжуй.

— Він використовує свої компанії, щоб відмивати гроші для великих злочинних угруповань. Я знайшла згадки про постачання зброї та... навіть торгівлю людьми. Це все ретельно приховано, але документи мали деталі: імена, суми, адреси.

Антуан насупився.

— І ти все це зберігала в машині?

Вона кивнула, дивлячись кудись у далечінь.

— Я думала, що це безпечне місце. Ніхто б не здогадався шукати там. А потім Віктор дізнався, що я щось запідозрила. Він почав діяти обережніше, але одного разу я випадково побачила частину його листування. З того часу я знала, що мені потрібно зібрати докази.

— І ці докази його можуть знищити?

Еліза повернулася до нього, її голос став твердішим.

— Не лише його. Все його оточення. Люди, які звикли вважати себе недоторканними.

Антуан замислився, обмірковуючи почуте.

— Ти розумієш, на яку небезпеку ми тепер опинилися? Віктор не зупиниться, доки не поверне машину. І якщо він зрозуміє, що я допомагаю тобі...

Вона перебила його, її погляд був сповнений рішучості.

— Я не прошу тебе захищати мене, Антуане. Це моя боротьба. Я розпочала її задовго до нашої зустрічі.

Він похитав головою.

— Тепер це моя боротьба. Тебе не залишать живими, якщо він дістане те, що хоче.

Еліза замовкла, знову втупившись у вікно. Її обличчя відбивало суміш упертості та страху.

— Вікторе... Він завжди був такий? — нарешті спитав Антуан.

Вона сумно посміхнулася.

- Ні. Колись він був іншим. Амбіційним, але чесним. Ми були близькі, він боронив мене. Але згодом жадібність змінила його. Успіх закрутив йому голову. Він хотів більше. Все більше і більше... І одного разу я зрозуміла, що не впізнаю свого брата.

Антуан уважно слухав, відчуваючи, як пазли починають складатися.

— Тепер я розумію, чому він готовий на все, щоб повернути машину.

- Так, - підтвердила вона. — Для нього ці документи — питання життя та смерті.

Він кивнув, зосереджуючись на дорозі.

— Тоді ми маємо діяти швидко. Якщо Віктор має хоч найменшу зачіпку, він нас знайде.

— Я знаю, — сказала вона тихо. - І все одно я не зупинюся.

Антуан кинув на неї погляд, сповнений поваги.

- Я теж.

Антуан міцніше стиснув кермо, зосереджено дивлячись на дорогу перед собою. Еліза продовжувала розповідати про махінації Віктора, а в його голові поступово складалася картина. Він слухав її, але водночас прокручував про себе можливі дії.

"Вдарити першим," - ця думка стала головною. Він знав, що захист уже недостатній. Проти Віктора була потрібна агресія, хитрість і випереджальний крок.

— Все, що ти розповіла, дає нам перевагу, — сказав він, коли Еліза закінчила. — Якщо використовувати ці документи проти нього, ми можемо зробити так, щоб він заговорив або припустився помилки.

- Як? — спитала вона, трохи повертаючи голову до нього.

— Нам треба дійти до його оточення. Ці люди, які причетні до його справ, бояться лише одного: розголосу. Якщо ми натякнемо, що інформація може потрапити до публічного простору, Віктор почне панікувати. І коли він у паніці, він здійснить помилку.