Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

ХІІ

       Із ранку нового дня Ігвард сидів за великим столом у королівських покоях, переглядаючи звіти та документи. Під вечір двері раптово різко відчинилися, і до кімнати увірвався Ніл. «Мілорде! Біда!» — гучно вигукнув він, з ознаками тривоги на обличчі. Ігвард миттєво піднявся з місця, відчувши напруження у словах лицаря. «Біда? Яка? Що сталось?» — запитав він, нахиляючись до Ніла, його серце стискалося від передчуття лихого. «Напад! Уже через два дні військо Ротгарда перетне східний кордон», — важко дихаючи, повідомив Ніл, його слова долітали до короля, мов грім. «Як напад?!» — вигукнув Ігвард, намагаючись усвідомити сказане. Його погляд миттєво змінився на серйозний. Ніл, прагнучи швидше передати всю важливу інформацію, спробував заспокоїтись. «Вже є кілька підтверджених звісток від наших розвідників, що війська Ротгарда йдуть маршом. Вони готуються до осади міста». Ігвард подивився на нього, одразу не зрозумівши, що робити. «Збери Королівську раду. Негайно!» — наказав король, його голос був нервовий. «Слухаюсь», — коротко відповів Ніл, з повагою кивнувши і виходячи з покоїв. Ігвард залишився на мить сам, глибоко замислюючись над тим, що сталося. Він не міг дозволити, щоб таке вторгнення зіпсувало стабільність його королівства. Треба було діяти швидко, адже час працював проти них.

       Минуло двадцять хвилин, перш ніж король увійшов до великої зали, де стояв масивний дерев'яний стіл із п'ятьма стільцями з обох боків і головним кріслом на чолі. Його вже чекали Олаф, Лео, Арон, Густан, Ніл і Майрон — усі члени Королівської ради. Ігвард сів на чолі столу та запитав: «Сподіваюсь, що ви вже знаєте про напад?». У відповідь від Лео почув: «Так, сер Ніл усе розповів». Король поклав руки на стіл. «І хто що може запропонувати?» — запитав він. «А якщо відкупитися?» — запропонував Арон. «Відразу ні!» — заперечив Ігвард і додав: «А як би вчинив мій батько?». Густан повернув голову до короля й відповів: «Сір, ваш батько був сильним королем. Патер Беллатор — один із наймогутніших королів усіх часів. Він би дав бій». Раптом підвівся Ніл і сказав: «За моїми даними, Ротгард уже місяць збирає військо з усього королівства. Їх приблизно двадцять тисяч, із них близько п’яти тисяч вершників». Густан продовжив: «Виходить, що звістка про смерть вашого батька, Сір, поширилася за кордони країни». Тут у розмову втрутився Олаф: «Можна дати бій у місті. Цитадель неприступна. Її ще ніколи не було захоплено». На це Лео відповів: «Сер Олаф, а ви подумали про містян? Що з ними буде?» Ігвард підтримав думку Лео. «Лео правий. Ми повинні виступити й дати бій далеко від міста», — затвердив король. «Скільки у нас часу і військ?» — звернувся він до Ніла. «У нас є три — чотири дні до того, як ворог дійде до міста. А військ у нас приблизно десять – дванадцять тисяч», — упевнено відповів Ніл. «А що думаєш ти, Майроне?» — запитав Ігвард у радника. «Мілорде, я вважаю, що ми повинні дати бій у Тенебрійських лісах. Ворог не знає місцевості, а ми знаємо», — відповів Майрон.

       Хвилину всі мовчки спостерігали за роздумами короля. «Знаєш, я згоден. Виступаємо через два дні», — наказав юний король. «Усі згодні?» — продовжив він. «Так, Сір!» — відповіли всі, крім похмурого Арона, він промовчав. «Ароне, ти згоден?» — запитав Ігвард. «Звісно, Сір, згоден», — тихо відповів хлопець. «Чудово!» — викрикнув король і додав: «Тоді виконуйте мої накази! Ніле, продовжуй відстежувати ситуацію. Майроне, збери всіх лицарів. Густане, готуйся до поранених на полі бою. Олафе та Лео, ваше завдання — підготувати місто до можливої облоги». Усі погодилися з наказами, але Олаф запитав: «А хто буде керувати військом?». Король впевнено відповів: «Я», здивований Олаф продовжив: «Ви же король. А хто буде керувати королівством?». Ігвард із сірйозністю відповів: «Я король, і це моє королівство. Я не тікав і не буду тікати від битви за королівство та людей» і продовжив: «А у мою відсутність за головного буде Майрон». Чоловік погодився: «Добре, Сір». Ігвард вже доходив до виходу: «А тепер всі вільні. На добраніч», — закінчив він і покинувши залу переговорів, попрямував до своїх покоїв. Він не встиг навіть торкнутися подушки, як заснув, адже надворі вже панувала глибока ніч.

       Ранок наступного дня. Марієтта вже прокинулась. Вона подивилася на хлопця поряд, який був поруч. Дівчина легко поцілуваладо його у кончик носа, від чого він прокинувся. «Що? Вже ранок?» — спросоння запитав Едріан. «Так, вже ранок», — посміхаючись, відповіла вона. Едріан вирішив оглянути замок. Перебуваючи в одному з коридорів, він наткнувся на Арона. Проходячи повз Едріана, той запитав: «Чому? Чому ти?» Едріан кинув на нього погляд і відповів: «Що я? Я не розумію». Арон підійшов ближче, зупинившись перед ним. «Чому ти, а не я? Я — лорд, я — лицар! А ти? А?» — агресивно вигукнув Арон. «Ароне! Я не знаю!» — відповів юнак. «Який я тобі Ароне?! Я — лорд! Сер Арон!» — прокричав він. «Вибачте, сер Арон», — пробурмотів Едріан. Арон промовив: «Йди звідси! Ще раз побачу…!» Він розумів, що може не втриматися. Едріан попрямував далі до покоїв принцеси. «Едріане! Як ти, що сталося?» — звернулася вона до хлопця, який виглядав дуже зляканим. «Все добре!» — відповів він, взявши її руки. «Ні, не все. Кажи!» — сказала вона. «Арон. Він мені погрожував», — нехотя промовив Едріан. «Я зараз піду до Ігварда», — додала Марієтта. «Ні, не треба!» — засмучено промовив Едріан. Але Марієтта вже його не слухала.

       Настав полудень. Ігвард, Ніл та Майрон розробляли план бою, коли до кабінету зайшла Марієтта. «Нам треба поговорити. Терміново!», — сказала дівчина. «Ну добре! Ніл, Майрон, вийдіть», — наказав король. «Добре, Сір!» — відповіли вони та вийшли. «Що таке, сестро?» — із цікавістю запитав Ігвард. «Приструни Арона! Він сьогодні погрожував Едріану», — пожалілася вона. «Що?!» — вигукнув король. «Ніл…! Ніл…! Ти де?» — вигукнув король. «Так, Сір! Ви кликали?» — відповів Ніл, зайшовши до кабінету. «Погукай Арона та приведи його сюди», — наказав Ігвард. «Слухаюсь!» — підтвердив Ніл та вийшов з кабінету. Через десять хвилин до кабінету заходить Арон. «Всі покиньте кабінет!», — сказав король. Після того як всі вийшли, Ігвард запитав: «Що таке?! Що тобі зробив Едріан?». Арон відповів: «Я — лорд Арон Редфордський, а він — ніхто, але все одно він!». Ігвард сів на стілець і промовив: «Я знаю про твої почуття до Марієтти, але вона кохає не тебе, а його. Справжнє кохання важливіше титулу, тому тримайся від них подалі!». Арон промовчав. «Ніл!» — покликав Ігвард. «Я, Сір», — відповів Ніл, відчинивши двері. «Ось цього лорда Редфордського киньте на день до темниці за порушення кодексу честі», — наказав король, вказуючи пальцем на Арона. «Слухаюсь, Мілорде», — відповів той, заходячи зі стражниками до кабінету. Ніл із стражниками вивів Арона з кабінету та повів в сторону темниці. Через годину, коли план бою був готовий, Ігвард зайшов до своїх покоїв, де його вже чекав Мартін. «Ну що? Все гаразд?» — запитав слуга. «Окрім нападу і проблем з Ароном — усе», — відповів король другові. «А що сталося з Ароном?» — поцікавився Мартін. «Як завжди! За порушення кодексу честі він у темниці до завтрашнього ранку», — промовив Ігвард, надягаючи кольчугу. «А що саме сталось?» — наполягав слуга. «Напав на беззахисного Едріана», — відповів король. «Ходімо на майданчик, якраз збираються лицарі з віддалених місць», — продовжив він. «Ходімо», — погодився Мартін, поклавши подушку на ліжко. Ігвард застебнув останній ремінь на кольчузі та підняв голову, поглянувши на вікно. Сонце вже наближалося до горизонту, залишаючи на небі червоні відтінки.    

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍