Читати книгу - "Щоденник 4 (збірник загонів з 80-х по 2025), Мілена Христич"

Вона усміхалася.

Всі здавалися щасливими, як завжди буває на випускних вечорах.

Після вручення атестатів вони якийсь час просто стояли невеликими групками, підходили одне до одного, або до них підходили вчителі. Вони роздивлялися сукні одне одного, вітали одне одного та просто спілкувалися.

Коли відкрили банкет, то всі перейшли до столів. Столи були окремі: для дорослих та випускників.

На столах останніх не було алкоголю. Хтось з хлопців приніс алкоголь і відійшовши від батьків та решти однокласників, встигли пропусти по келиху чи то вина чи ще чогось. Христя до тієї компанії не підходила. Вона тоді взагалі алкоголем не переймалась.

Сам вечір пройшов так, як зазвичай проходять подібні вечори. Вона танцювала, іноді Христю запрошували хлопці. Танцювала з Дімою.

іноді вони підходили до столу дорослих і тоді вчителі говорили щось типу: Такі хороші прекрасні дівчата. Хай вам щастить. Ми вам бажаємо успіху..Тощо…

Вранці, коли всі вже втомились,  вони вирішили сходити на дамбу. Зустріч світанку – це була знаменита давно відома традиція випускних вечорів.

Пішли всі разом, нічним ще Зарічним. Коли починали світитися ще поодинокі вікна на кухнях: люди збиралися на роботу чи просто прокидалися для своїх щоденних справ.

Діма був поруч і Христя взяла його під руку.

Потім вони стояли разом, охоплені вранішньою прохолодою, чекали  того світанку. А його так і ставалося. Бо вони зарано прийшли. Але все одно було трохи прохолодно. Вона стояла та мовчала. Дивилася на річкове плесо, може думала про те, що Женя стоїть з іншою. І разом з тим , хоч це було прикро, але навіть це почуття сповнювало Христю певним сенсом життя,  тому що варто пережити навіть розбите серце чи тихо навикати платонічним коханням.  Тому, що вони закінчили школу і перед ними починалася складна , але цікава дорога.

Вони трохи постояли, почекали доки зійде сонце, але так і не дочекалися. Хоча варто було постояти ще двадцять хвилин.

Але вони потихеньку пішли додому.

Христю проводжав Діма.

Спочатку вони мовчали. Діма тримав Христю за руку і раптово , вона почувала себе спокійно.

Але раптово, занадто раптово він поставив своє запитання: Христя, може мені варто бути сміливішим.

Дівчина не чекала, хоча й зрозуміла , про що йшлося. Вона не готова була про це говорити.

Вона не хотіла нічого вирішувати.

Вона хотіла мовчати та прийти додому , змити макіяж, лак з волосся, зняти сукню та сісти на канапу чи ліжко і подумати.

Вона йому так і сказала:

Давай не будемо тепер про це говорити.

Мабуть, хлопець пережив хвилину досади та розпачу. Бо він теж промовчав.

Він був занадто вихований хлопець. А Христя занадто вмовчалась у цей прохолодний ранок, у свою неготовність до дорослих рішень, у свій спокій та свої власні внутрішні сенси.

Вона прийшла додому, мовчки залізла в душ, ледь змила з голови лак сильної фіксації, змила випускний вечір з усіма його принадами та саму липку безсонну червневу ніч. Потім вже відчувши себе так, ніби заново народилась на світ Божий, Христя підійшла до вікна. До свого вікна на сьомому поверсі звичайної багатоповерхівки: перед її очима розверталося найвеличніше видовище - той самий світанок, який вони не дочекалися на дамбі. Христя зустріла світанок, але у власній кімнаті. Христі повезло зі світанком.

Доросле життя починалося сьогодні.

Вступні іспити. Перша невдача. Мрія

Літо продовжувалося. Христі потрібно було отримати паспорт та почати нове життя.

Вона пішла в фотоательє на Електрозаводській.

Зробила фото на паспорт. Встигла прибігти додому, як за вікном почався літній ураган. Вітер був настільки сильний, та здавалося, кожної секунди навикав ще більшою силою. Вітер рвав дерева та ламав гілки, нагнав кудлату купу чорних хмар, зривало та колошматило все, що було погано прикріплено на землі. Шалено гуділи дроти та  літали купи розтерзаного сміття з пограбованих смітників. Скло на сьомому поверсі дрижало, здавалося що воно не витримає поривів вітру та розлетиться вщерть. Христя стояла та насолоджувалась стихією.

У вікна вона почувала себе у безпеці, але не полишала думка, що затримайся вона десь на пару хвилин і вона потрапила би в око цієї бурі, як скалка, чи колода, яку треба спочатку витягнути, усвідомивши гріховність. Тепер вона вже не боялась бурі, захищена домашніми стінами. Кажуть, вдома навіть стіни допомагають.

Стихія розверталась у всій свої небезпечній красі. Але крім щирого захвату , не викликала у Христі негативних почуттів: ні страху ні болю . Надалі коли навколо Христі вируватиме стихія, вона відчуватиме тільки насолоду від краси та сили природи.

Стихія стане її улюбленим видовищем та відчуттям.

І стихія приходитиме іноді в її життя та колошкатиме її труди і дні. І маленький демон вчився літати на однім крилі , але так, щоб не втрапляти в око життєвої бурі. Але мабуть маленький демон вчився захищати свого внутрішнього маленького ангела.

Надалі виявиться, що маленькому демону подобаються бурі та грози, їхати на шаленій швидкості, шукати небезпек та ходити по краю між пороком та рутиною, читати проклятих поетів та писати болючі тексти . А маленькому ангелу подобатиметься тиша та затишок, мовчання, книги та фільми, сни та фантазії, медитації та усамітнення, болючий пошук істини та сенсів. Хоча останнє мабуть вже було колаборацією між демоном та ангелом.

Перед випускним Христя написала свої перші вірші. Їх було двоє і вони були про школу. Такі виходи глибинної майбутньої ностальгії за золотим часом юності та першого кохання.

Вірші усім сподобались. І це був тільки початок.

Христя подала документи на свій філфак.

Починалася спека.

Спочатку писали твір. З твором Христя справилась.

Завалила вона усний екзамен з української мови та літератури.

Вона розібрала речення та знайшла що розповісти на теоретичне питання з мови. Їй не повезло з літературою. Письменник попався зовсім не знайомий і твір вона не читала.