Читати книгу - "Щоденник 4 (збірник загонів з 80-х по 2025), Мілена Христич"

Це подвійне дзеркало так і буде мінитися перед її внутрішнім зором все життя: краса мистецтва, природи  та злидні навколишнього життя.

При чому ці злидні були не матеріальні, а щось інше: вони були величні та одухотворені. Вони ніби знущалися завжди над душею, ніби виходило на те, що чим вище прагнула зачепитися душею Христя: за книгу чи поезію чи якісь образи з фільмів, тим болючіше в реальному житті відкривалася картина цих злиднів.

Тоді в дитинстві та юності цей котраст був найжорстокішою річчю, що коли небудь відбувався з її свідомістю.

Чим вищу ноту вона сама прагнула взяти, тим ниціші й убогіші речі починали з нею відбуватися: крики та побутові скандали, заздрість та конкуренція. Цей контраст був гострим , як лезо, він задавався живим чиїмось замислом і бив по самолюбству.

Христя завжди відчувала себе безпомічною , спостерігаючи ці злидні реального життя.

І лише дорослою Христя усвідомила, що це дійсно був замисел дивного художника, що писав картину її життя.

Вона навчиться відділяти своє «я» від реального життя, піднімаючись над проблемами та негараздами, і навпаки. навчиться уособлювати себе з мистецтвом та літературою.

Тоді вона ще не вміла керувати власними емоціями та почуттями, потім вона навчиться тримати  естетичний баланс у несприятливих умовах.

Чи було зло частиною душі Христі як дитини та душі, що тільки вчилась жити і реагувати на навколишнє? Чи зло ставалося само по собі стихійно й не контрольовано з її боку, без її бажання та участі. Зло було об*активною реальністю.

А от своїми реакціями вона тоді ще керувати не вміла. Реагуючи безпосередньо, як амеба чи інфузорія туфелька , на раптові неконтрольовані подразники, вона іноді здавалася болючим оголеним нервом, по якому б*ють током і він сіпається та не може позбавитись болю.

Пізніше Христя позбавиться таких реакцій, разом з тим заробить собі репутацію холодної та байдужої людини. Але краще хай вважають байдужою , ніж постійно й болюче реагувати на те, що ніколи не перестає.

 

Діма .  Листівка з ангелом

Одного разу у двері подзвонили.

Дівчина вийшла , відкрила, але за дверима нікого не було.

Бетон майданчика відлунював тишею , порожнеча пахла чухим чистим пилом та вапном. Все було як завжди.

Але на підлозі лежала листівка з величезною червоною трояндою.

Христя підняла листівку. Вона була яскрава та звичайна.

Може, є якесь послання, - подумала Христя та перевернула листівку.

І дійсно , на зворотному боці дрібним почерком Діми була написана загадкова фраза:

Ангел, повернись на землю.

Христя була не кепсько озадачена.

Христя переконалася у почуттях Діми. Разом з тим, він чомусь не подарував їй листівку сам, а залишив та пішов.

Разом з тим він нічого їй не говорив і здавалося , що френдзона їх обох влаштовує.

Разом з тим, Христя скептично міркувала щодо образу ангела, бо десь у глибині душі, ніби відчуваючи все, що з нею в житті ще трапиться, ангелом себе воліла не вважати.

Скоріше демоном, бо в душі наростав некепський бунт проти проти видимої частини світу та його дивної недосконалої естетичної концепції.

Маленький пухнастий демон прокидався у її сірих очах вранці, а вночі , перебираючи події дня, сповнений власної колючості та ненависті, сідав писати щоденник.

Цей маленький демон ламав олівці та ручки, мовчав на можливо слушні, але агресивні мамині закиди.

Маленький демон прокидатиметься в ній надалі часто. То вночі, тов. день. Він ширятиме над дахами Зарічного, над плесом Саксагані чи понад хмарами. Він вичікуватиме свою здобич чиюсь нескорену невинну душу, щоб знайти собі розвагу і рано чи пізно відшукає.

Але коли Христя залишалася наодинці з природою: рікою чи деревами чи парком чи хорошою книгою чи фільмом, здавалося що це нестерпний біль та сором відступає , вона ставала собою. Вона могла любити , писати, мовчати досхочу та ловити свій дзен.

 

Випуск . Рожева сукня

На випускний Христя взяла сукню у Феї. Сукня була рожевого кольору. Вони підшили під сукню пачку. Тоді було так модно.

Христя приміряла та залишилася задоволеною вона не переймалася, що сукня не нова чи те, що вона чужа.  Випускний вечір тоді не став її пріоритетом , тому що подумки Христя вже думала про університет.

Втім мама запросила парикмахерка додому і Христі зробили справжню вечірню зачіску.

Вона одягнула кольє , туфлі та пішла за Алькою.

Альці купили нову сукню: білу з прозорими ніжними рукавами. Але сама Алька виявилася не готовою. Зла та нервова вона сиділа перед дзеркалом, над нею чаклували дві подружки : Наташа з четвертого, що якраз займалася на курсах парикмахерів та ще одна подружка. Вдвох вони мучили густі важкі шовковисті коси Альки та не могли нічого зробити. Волосся в їх руках, немов заворожене розпадалося, якої би форми вони не прагнули йому надати. Здавалося, що їм нічого не допомагає: ні лак сильної фіксації, ні заколки ні резинки. Алька так і сиділа без зачіски.

Коли прийшла Христя, дівчата уважно роздивилися її зачіску та видали сакраментально: Це так просто. Проста зачіска.

З досадою знову повернулися до Альки.

Та вже набувала модного бурякового кольору.

Христя, розуміючи ситуацію, мовчки чекала рішення. Треба було вже йти до школи на урочисту частину вечора.

Тоді Алька рішуче встала та сказала, що піде так- з розпущеними косами.

Трохи сама зробила укладку, окропила її лаком та одягнула свою гарну нову білосніжну сукню

Вона виглядала прекрасно.

Дівчата встигли підійти до школи вчасно, щоб втрапити на урочистий вхід до залу та щасливо усміхатися разом з усіма.

Їх викликали по черзі на сцену. Вручали атестати.

Хтось їх знімав на камеру, але у Христі пізніше не залишиться жодного фото з випускного вечора.

Їх було два класи та урочиста частина продовжувалася години півтори. Прийшла перша вчителька Христі , тому Христя та ще один хлопець з Б класу, її бувший однокласник , подарували свої букети Зінаїді Василівні.