Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

— Цей запах… — пробурмотів він. — Волога, але щось ще. Метал? Попіл?

— Магія, — відгукнулась Кайла. — Дуже стара і… поламана. Наче все це — залишки чогось зруйнованого. Як шрами на тілі світу.

Кам’яний коридор вивів їх до зали, яка колись, без сумніву, була священним місцем. Високі колони підтримували купол, вкритий фресками, що зображали велетенських морських істот, людей із крилатими шоломами й жінку з перлиною в руках, яку вона ховала в серце гори.

Посеред зали стояв обеліск — чорний, з вигравіруваними знаками. Його поверхня дихала… ніби вловлювала присутність живих.

— Це… — Кайла наблизилась і поклала долоню на камінь. — Це печать. Бар’єр.

У ту ж мить підлога під ногами завібрувала.

— Назад! — крикнув Ейрін.

Але було пізно. З обеліска злетіла хмара пилу — ніби пісок часу — і навколо зали спалахнули руни. У наступну мить з-під плит з’явилися рухомі кам’яні руки — пастка активувалась.

— Чорт забирай! — вилаялася Джейн, направляючи арбалет.

Вона одразу відскочила до стіни, шукаючи в залі вразливе місце. Її очі блищали — не від страху, а від збудження.

— Вони не просто атакують, — закричала вона. — Вони захищають центр! Вогнище руни — ось, над обеліском!

Вона прицілилася — стріла влучила в одне з сяючих вогнищ над обеліском. І хоча руна не зникла повністю, її світло померкло — а одна з кам’яних рук завмерла на місці.

— Джейн, ще одну! — вигукнув Ейрін, захищаючи Кайлу.

— Тримаю! — крикнула вона у відповідь, вкладаючи наступну стрілу, але тут обеліск спалахнув блискавкою, яка влучила в колону над нею. Джейн пригнулася, падаючи разом із уламками, що зірвалися зі стелі.

Картан підскочив, витяг її з-під каміння.

— Ти ціла?

— Жива. Але якщо ці штуки ще раз стрельнуть, нам хана.

— Тоді час ризикувати, — сказав Ейрін і кинувся до обеліску.

Ейрін закрутився у бою, відбиваючи удари, поки Кайла промовляла слова закляття, тримаючи амулет обома руками.

— Це випробування! — закричала вона. — Нас не хочуть впустити далі!

— Тоді давай покажемо, чому мають! — гримнув капітан, захищаючи її спину.

Один з кам’яних вартових вдарив Ейріна, вибивши шаблю із рук. Його тіло вдарилось об колону, але він знову підвівся. Погляд — холодний, рішучий.

У центрі зали руни на обеліску змінили колір. Вогняні літери почали обертатися. Кайла раптом закричала:

— Хутко до мене!

Ейрін, Джейн та Картан зробили це — і в ту ж мить амулет спалахнув. Хвиля світла зірвалася, обрушуючись на залу. Остання кам’яна рука застигла. Вартові розсипались у пил. Обеліск тріснув.

Із глибини зали пролунало ехо голосу — старого, мудрого і водночас скорботного:

"Лише ті, хто втратили, можуть знайти. Лише ті, хто довіряють, зможуть пройти далі".

Зала наповнилась тишою.

— Ми відкрили шлях, — прошепотіла Кайла.

Ейрін обережно торкнувся її руки. Їхні пальці переплелись.

— Тоді ми йдемо до кінця. Разом.