Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Глава 36 Прощальна ніч, частина 1

 

"Так заспіваю, як ще ніколи не співала! " – думала Веда, дивлячись зі сцени на глядачів, які заповнили просторий зал клубу.

Сашко мав рацію. Веда бачила багато знайомих облич, які належали до еліти міста, і розуміла: вони прийшли не заради її таланту. Усі знають про те, що сталося з Гнатом, і відвідування концерту в Чорній Короні – це була остання данина, яку вони могли йому віддати.

Вони обрали одинадцять пісень, які найбільше полюбилися слухачам. За відсутності Веди гурт репетирував часто й активно, а вона свої партії знала чудово, тож впевнено вступила на сцену.  

Концерт –  благодійний, усі гроші від продажу квитків, а також майок і кепок із назвою гурту спрямують на благоустрій дитячих будинків. Так захотів Гнат.

Веда подумала про те, що перед тим як піти, Гнат виконав багато підготовчої роботи, немов знаючи, що в нього обмаль часу.

Якщо раніше її підсвідомо ще гризли якісь сумління, то тепер   Веда більше не сумнівалася: Гнат, як і вона сама, не належить до світу людей. Він залишався тут тільки заради якоїсь, лише йому одному відомої мети. Напевно, цією метою була не вона, інакше Гнат би не розлучився з нею  ось так просто, наче граючись.

Веда стримано привітала глядачів, стиснула спітнілими долонями твердий гриф скрипки, і відчула, як хребтом піднімається знайомий полум'яний вигин. Вогнем обпалило груди, голову, долоні.  

І Веда виразно уявила, що вона, якщо захоче, зможе рознести цей зал на друзки, стільки неприборканої енергії билося в її крові.

Але раптом усе навколо неї завмерло й віддалилося: гуркіт залу, шепіт за лаштунками… І в тиші, що настала, Веда чула тільки дуже повільний, голосний  стукіт власного серця. 

Вона озирнулася на всі боки. Учасники групи стояли нерухомо, немов воскові фігури, тримаючи в руках інструменти. Замість зала з глядачами перед нею розстилалася вкрита  туманом  долина. 

Але Веда розуміла, що це – всього лише її особисте сприйняття світу. Вона кивнула, даючи сигнал, і все негайно стало таким, як було: галасливим, рухливим, збудженним.

Веда звичним жестом піднесла до плеча скрипку. 

Ніколи раніше не співала вона з таким натхненням. Може тому, що раніше всі її герої були вигаданими, нереальними, а тепер вона знала, про кого співає. 

Вампіри, дракони... Пережите в Зальгарі додавало її дивовижному голосу ще більше непідробних емоцій. Одне лише дошкуляло їй:    те, що не встигла написати пісню про перевертнів, як обіцяла Ажею.

Веда була повернута обличчям до залу, тож не бачила Х’ярго, але знала, що він стоїть біля краю сцени, відчувала на собі його пронизливий погляд.

Невже це її останній концерт у світі людей? 

Вона співала, трохи прикривши очі, а в голові її, немов вихори, проносилися всілякі думки. 

Вона не хотіла, щоб після її відходу група померла. Усі музиканти талановиті й гідні проявити талант.  Вона дасть їм грошей і дозволить співати деякі написані нею пісні, поки вони не зуміють завоювати популярність своїми власними. Мілена цілком здатна складати тексти  та писати  музику...

Еліта міста поводилася стримано та чинно. Молодь, якої в залі була  більшість, час від часу вибухала свистом, захопленими вигуками  і чиркала запальничками.

Крізь напівприкриті повіки Веді примарилося, що замість підсвічених стін клубу вдалині розкидаються гори, а вогники запальничок, наче зоряне небо Зальгару, не мають ні кінця, ні краю.

Видіння було настільки реальним, що Веда здригнулася і розплющила очі. 

Біля протилежної стіни вона розгледіла високу темну фігуру, що стояла нерухомо. Людей у клубі було близько чотирьохсот, але саме ця постать привернула відразу її увагу. 

Веда радше відчула, ніж впізнала. Евлур! Склавши руки на грудях, він невідривно дивився на неї, але його спокійне величне обличчя не виражало жодних емоцій. Він просто чекав.

Веда заморгала: розгублено, злякано.  На мить скрипка здригнулася в її руках, і нота зірвалася. 

Але Веда миттєво повернула собі здоровий глузд. Музика полилася з новою силою.  Погляд знову кинувся до стіни, тільки Евлур уже зник.

Веда знала, що не залишиться на урочисту частину вечора, і навіть не тому, що їй потрібно в лікарню. Усі колишні захоплення і бажання тепер дратували її, до того ж вислуховувати компліменти, упереміш зі словами співчуття, їй зовсім не хотілося.

Вона подякувала глядачам і на біс виконала пісню про дракона, на яку зняли кліп. Режисер вирішив, що вона найатмосферніша. На якусь мить Веда  згадала Нелемотуллафа, але тут же забула про нього. 

Годинник у залі показував десяту вечора.

Веда поспішила піти зі сцени, залишивши інших приймати вітання.

Ніхто її не утримував, не ставив запитань, усі знали, що має статися в лікарні сьогодні опівночі.

– Я бачила Евлура, – сказала вона Хьярго, беручи його під руку і відводячи в бік гримерки, – Навіть злякалася, що він зараз втне якусь дурню.

– У цьому немає нічого дивного. Твоє повернення відкрило їм шлях у світ людей.

– І що вони можуть?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍