Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

він говорив про їхнє життя, відчутна була шаноба відданого слуги. Можливо, такий трохи сервільний тон запанував при дворі вже після моєї відставки, і у високих посадових осіб не було іншого виходу, як прийняти цей тон, але Мушні Зарандіа дотримувався його з задоволенням, а не тому, що до цього змушував обов’язок. В його характері ця зміна була разючою. З подивом виявив я в ньому ще одну нову рису, яка завжди притаманна чиновникам середньої руки: ті з них, хто аж надто бажає досягти великого успіху й високо піднятися на службовій драбині, виявляють звичайно велику цікавість до різних службових переміщень, підвищень, понижень, нагород чи можливих змін. Не важливо, хто в якій формі виявляє таке зацікавлення. Важливо, що переварювання таких відомостей відбувається надзвичайно енергійно, азартно і з душевним трепетом. Коли ми служили разом, цей бік життя для Мушні не існував, у нього й часу на це не було, а тепер я бачив, як засмоктувала, його драговина, що зовсім не стосувалася його інтересів та здібностей, і, безперечно, заглиблення в ті чутки й балачки не було для Мушні Зарандіа професіональною необхідністю. Я відчував, що справджується віщування його батька — Магалі Зарандіа, який сказав колись своєму синові: таких, хто обіймає найвищі посади з добрих намірів,— багато, але немає жодного, хто б, досягнувши тієї висоти, зберіг добре серце. Мушні Зарандіа став придворним аж до самої кості.

Наша розмова вже наближалася до кінця, коли я зважився спитати про справжню причину його приїзду в Тифліс. У тумані аргументів промайнуло ім’я Дати Туташхіа, але тільки промайнуло, та мені й цього було досить, щоб зрозуміти — справа Дати Туташхіа й понині не втратила значення для Зарандіа. І нараз я згадав, що Сандро Карідзе якось побіжно сказав, що Дата Туташхіа після втечі з в’язниці захопився політикою. Це нове захоплення свого брата Мушні Зарандіа не міг сприйняти байдуже, а надто після тих духовних змін, що відбулися в ньому, коли він став бувати при дворі. Я не приховував своєї здогадки. Навпаки, я висловив її, виразно наголосивши на цьому, як висловив і свій подив, що Зарандіа знайшов час, щоб повернутися до справи Дати Туташхіа, і свій сумнів, чи виправдане таке наполегливе переслідування Дати Туташхіа, та ще ким — його двоюрідним братом.

Ми проговорили до пізньої ночі, і Зарандіа лишився в мене. Уже йдучи спати, він сказав:

— Я хочу повернутися до нашої розмови. Моя професіональна й службова репутація і не постраждає, і не зміцніє від того, хто спіймає Дату Туташхіа і чи взагалі його спіймають. Тому ніяких кар’єристських намірів у мене немає.

— Звичайно! — погодивсь я, а сам собі подумав: «А чому ж він повернувся до цієї розмови?»

— Хто, як не ви, графе, знає, що для мене завжди найважливіше, щоб справа велася розумно, а кому дістануться лаври в разі успіху, мені байдуже.

— Мені часто доводилося бачити на грудях в інших ордени, які по праву належать тобі, Мушні...— «Але чому так важливо для нього, спіймають чи не спіймають Дату Туташхіа?» — подумав я.

— Отже, та чи інша акція проти Дати Туташхіа не зумовлюється ні самолюбством, ні честолюбством. Лишається запідозрити мене в садистських схильностях, яких — ви це знаєте — у моїй вдачі не спостерігалося.

Зарандіа чекав, що я скажу на це. А я лиш осміхнувся. Тоді полковник почав розмірковувати:

— Ваша ясновельможність, ця справа має й інший, вищий аспект. Ви це, звичайно, знаєте, але я хотів би нагадати про нього.

— Говоріть. Це дуже цікаво! —«Він хоче щось приховати!» — майнуло мені в голові.

— Я взяв собі за правило дотримуватися принципу: призначення людини не тільки в тому, щоб здолати зло, а й повернути його на добро!

— Безперечно, Мушні, якщо це можливо! — «Очевидно, він уже порозставляв пастки на Дату Туташхіа!» — констатував я подумки.

І знов, як п’ять років тому, мені примарилося, що Мушні Зарандіа скулився в клубок і високо витяг гадючу голову.

Звичайно, пастки, але які саме пастки, де?.. І пам’ять догідливо нагадала один факт, про який я навіть не пригадую, коли і від кого дізнався: Бечуні Пертіа — кохана Дати Туташхіа в його юнацькі роки — найняла своєму синові Гуду вчителя російської мови, якогось Віктора Самушіа, він згодом навчав хлопчика ще й латині. Ось про того Віктора Самушіа мені й казали, що його завербував полковник Князєв за вказівкою Мушні Зарандіа. Щоб тримати в полі зору всіх людей, які в різний час були завербовані, аби впіймати Дату Туташхіа, потрібен був би, мабуть, окремий чиновник, а наслідки й досі дорівнювали нулю. Тому новина не справила на мене ніякісінького враження. А проте, коли випала нагода — зовсім не навмисне, а якось само собою вийшло,— я скористався нею і вточнив, з’ясував для себе ту чутку: ровесники називали Гуду байстрюком, якого мати нагуляла від Дати Туташхіа! Гуду було тоді вже років дванадцять, і характер у нього був нелегкий — то була дуже замкнута в собі, мовчазна дитина. Він навіть своєї матері ні про що не спитав. Та минуло небагато часу, і він спитав про те свого вчителя. Віктор Самушіа відповів йому так: «Дата Туташхіа — підступний розбійник і вбивця. Він любить твою матір, приходить до вас, і хоч твоя мати ненавидить його, вона з остраху не може відмовити йому в гостинності. Негідник Туташхіа користається цим і приходить до вас, ганьблячи тим і тебе, й матір». Ця версія не дуже вразила мене. До чого вона могла призвести? Найбільше, на що можна було сподіватися, це те, що Гуду Пертіа знайде спосіб повідомити поліцію, коли Дата Туташхіа наступного разу прийде до них. Ото й усе. Такими донесеннями були напхані вуха поліцмейстерів кількох повітів. І що ж?..

У мене й тоді не виникло бажання, і тепер теж немає сил обміркувати, звідки, з якого боку смерчем налетіла на мене конча потреба зруйнувати, змести ще не відомі мені наміри Мушні Зарандіа. Пам’ятаю тільки, як подумки потирав я руки: «Я викохав це щеня, я ж і поквитаюся з тобою, пане Сатано!..» То було вже рішення, і водночас, як завжди в моєму житті, одразу ж скинулося в мені почуття надмірної обережності: не дати Зарандіа ані найменшого приводу до підозри! І разом з тим у мене в руках не було такого, з чого можна було б почати. Мені потрібні були зовсім свіжі, сьогоднішні відомості