Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Глава 18

Ті дружно здригнулися і різко почали кланятися, наче заведені.

- Вибачте! Змилуйтесь над нами! Нині все виправимо! – заговорили швидко, задкуючи до виходу.

- Ідіть! - yаказала Ліна, і ті моментом зникли за дверима.

Улла, яка спостерігала цю сцену, застигла здивовано. Її пані ніколи не показувала свого владного характеру на слугах. Вона лише чула, що Вогненна фурія командувала військами суворіше за багатьох чоловіків, але бачити таке виявилося непросто. Дівчині стало не по собі.

- Пані, звідки ви дізналися, що каша охолола? - pадала вона питання зовсім не про те, про що хотіла запитати.

- Вечір! Повітря вже холодне, а від страви не йшов характерний димок! - просто відгукнулася Ліннея зовсім іншим теплим і ніжним тоном, що різко відрізнявся від того, яким вона говорила з іншими слугами.

- Яка ви уважна! – злегка приголомшена подією, служниця продовжила свою роботу з розбору скриньок з речами.

Дочка генерала зітхнула. Не пояснювати ж Уллі, що слуги в цьому палаці, незважаючи на всю їхню професійну підготовленість, залишаються такими ж людьми. І не припини вона їх спроби зневажливого ставлення до неї зараз, вони весь час будуть випробовувати її терпіння.

Краще будь-які наміри знищити на самому початку. Нехай розуміють, що перед ними не просто леді зі шляхетної родини, перед ними владна і нещадна дочка генерала. Відданими вони ніколи не стануть, це вона знала за минуле життя, а ось боятися її образити будуть. А отже, служитимуть старанно. Більшого від них і не треба.

Колись вона пожаліла цих дівчат. Вона в'їхала в палац пізно, коли слуги, уже зробивши свою роботу, готувалися до сну, тому не стала їх турбувати зайвий раз. Якби вона знала тоді, скільки ще раз їй доведеться їсти холодну їжу та терпіти інші нешанобливі речі.

Така природа слуг у палаці: вони не будуть тобі підкорятися просто так, їхню повагу і послух потрібно заслужити. На жаль, це досягається лише страхом. Віддані почуття – це не про цих людей.

Через невеликий проміжок часу вони вже вечеряли гарячою кашею та свіжими овочами.

- На завтра приготуй одяг для виходу! - набиваючи повний рот, промовила Ліннея. - Потрібно пройтися місцевими лавками, замовити дюжину суконь на перший час.

Похід за одягом був для прикриття, насправді вона планувала відвідати невеликий магазинчик, який торгував - на поверхні - старовинними книгами та рукописами, а насправді виконував незвичайні замовлення.

Їй потрібно було найняти парочку професійних людей для шпигунства. Спочатку доведеться задовольнятися цим, поступово вона обросте сотнями відданих людей, заручиться підтримкою багатьох впливових осіб. Але для цього потрібен час, якого у дочки генерала було не так багато. Невідомо, коли вороги почнуть діяти цього разу і треба бути готовими до всього.

Рано вранці, навіть не встигнувши поснідати, Ліннея зі служницею найняли екіпаж і вирушили на вулицю, де розташовувалося найбільше лав різних мастей.

Насамперед заїхали в магазинчик «Сувої давнини». Він був ще закритий, схоже, ніхто не очікував таких ранніх відвідувачів. Але Ліна не була б дочкою генерала, якби пішла просто так. За її наказом Улла терпляче стукала в двері до тих пір, поки їх не відчинили.

- Чого треба так рано? - грубо видав крамар, що вивалився з проходу, але, побачивши біля порога добре одягнуту леді, відразу ж змінив гнів на милість. - Що бажаєте?

Жестом запросив гостей пройти усередину. У будівлі пахло пилом і димом, яким обкурювали стародавні фоліанти, щоб не заводилася пліснява і листи не псувалися.

Дівчина скривилася, і доглядач поспішив відчинити всі вікна назустріч весняному вітру та першим променям сонця.

Пройшовши до лави, Ліннея зупинилася посередині і дочекалася, коли той виконає свою роботу. Як тільки увага крамаря знову звернулася до неї, твердо промовила:

- Мені треба бачити господаря Баселара!

Насправді це було секретне послання, звернутися  до «хазяїна Баселара»  - так позначалася потреба клієнта в незвичайних послугах.

Доглядач якийсь час вагався, недовірливо оглядаючи відвідувачку. Вона виглядала надто юною та безневинною. Хіба така дівчина могла звернутися з таким проханням?

Але дочка генерала більше не вимовила жодного слова, байдуже оглядаючи полиці з книгами. Розуміючи, що її поведінка не вкладається в рамки звичного для молодих осіб, він відчув, що краще не перепитувати, а відразу ж виконати її прохання. Щось було у всій її постаті спокійне, самодостатнє, по тому, як велично вона поводилася, здогадався, що перед ним не проста дівчина, а важлива особа, і суперечити їй не варто.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍