Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

— Гм... — Полупуд задумливо почухав потилицю. — Що ж, подивимося. Раніше ніж з півдороги Хасан повернути назад не міг, а це дві доби — не менше. Більше нам і не треба... Скажи, Петрусю, ​​в твоєму видінні чамбул дуже швидко скаче?

— Ні, — на це запитання я міг відповісти з цілковитою впевненістю, навіть «не підглядаючи». — Кроком їдуть. Зовсім не поспішають.

— Це добре. Але, все одно, без обозу вони рухаються швидше, значить, і нам засиджуватися нічого. Гей, жіночки! Що там у вас? Пригощайте вже козаків, чим Бог послав, і будемо в дорогу збиратися. Не знаю як ви, а мені вдруге долю випробовувати не хочеться. Охріме! Бранця тобі з Тарасом доручаю. Бережіть, бека, пуще зіниці в оці. Якщо татари все наздоженуть — ми ціною його життя свободу собі виторгуємо. Як думаєш... ефенді? Погодиться твій аталик на такий обмін?

— Хасан помре, якщо я накажу... — бундючно відповів той, не помітивши глузування в голосі козака. — Звелю — вони самі себе зв'яжуть і аркан на шию надінуть. В обмін на мою свободу.

Судячи з впевненості у голосі, син Перекопського мурзи ні на секунду не сумнівався в тому, що казав. Угу… Добре, що я не мусульманин. Дисципліна, порядок і все таке — це, звісно ж, непогано. Краще анархії і волюнтаризму. Але, як кажуть поляки «цо за бардзо — то не здрово»* (*пол., — надлишок шкідливий)

— Он як? — гмикнув козак. — Ну, ну... Подивимося, подивимося.

— А куди ми підемо, Василю?

Колишні полонянки не поспішали до казана з паруючою кашею. Сходилися ближче, обступали тісніше і з надією дивилися на запорожця. Єдиного, хто міг зараз подбати про них. Захистити.

— Хіба ж не назад повертатися треба? Додому?

— Немає у вас зараз дому, любі мої... — скрушно розвів руками козак. — Село татари дотла спалили. Тільки попелище зосталося. Та й не проведу я вас без допомоги стільки миль* (*1 миля = 7 верст = 7467,6 м) по Дикому Полю... Будь-яка, навіть найменша ватага харцизів чи бусурман знову полонить усіх. Або — витне. Інакше мислю... Знаю неподалік місцинку затишну. У минулі роки наш курінь сюди на промисел ходив. Правда, зо років п'ять туди ніхто не заглядав... але місце хороше. Великий острів у плавнях... Туди і поведу... Там вас не те що татари — нечиста сила не знайде...

Василь дивився впевнено і говорив рішуче.

— Припасів трохи є. Зимівник облаштуємо. Я, тим часом, на Низ метнуся... За підмогою. Чоловікам вашими і братами... кого знайду, хто не в поході, звістку передам. З Божою допомогою, за місяць-півтора і впораюсь. А коли зберемося разом — тоді й вирішуйте: як жити далі? На згарище повертатися чи на іншому місці новий Свиридів кут закладати... А поки, жіночки, підсідайте до казана, та набивайте черево. Не шкодуйте місця і каші. Аж до самого завтрашнього ранку йти будемо. Без зупинки і ночівлі...