Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Розділ 6. Печера

Миготіли камені, невеликі кущі, фруктові дерева, підлісок. Я мчала галопом, відчуваючи тільки одне бажання - бути якомога далі від місця, де згасла ниточка життя близького для мене створіння.

Вечоріло, і я відчула необхідність знайти укриття, тож перейшла на рись, а далі пішла кроком, вишукуючи придатне місце. Птахи розліталися при моїй появі. Місцевість стала горбистою, із вкрапленнями скель. Коли зовсім потемнішало, я знайшла грот, скоріше шостим чуттям, ніж зором, і забилася всередину, влігшись біля найдальшої стіни. У крові ще вирували залишки бою. У голові й лапах гуло, тож я поклала морду на лапи й заплющила очі.

Мій сон був дивним. У ньому наче змішалися дві реальності - звіра і людини. Образи химерно переходили один в інший. Часом я відчувала холод, але прокидатися не хотілося. Мені не хотілося повертатися. Так минув день, і ще ніч. Я не вставала зі свого місця. Мені хотілося пити, але не було думки йти шукати воду. Я перестала розуміти, хто я. Потім стало слабшати розуміння того, де я перебуваю. Я впадала в забуття з короткими проблисками свідомості.

Не знаю, скільки минуло часу, але прокинулася я від чужої присутності. У гроті хтось був. Насилу розплющивши очі, я розрізнила фігуру людини, яка підходила до мене. Мабуть, зір мене підводив, тому що через мить я побачила перед собою велику кішку. Вона була налаштована доброзичливо, і тягнулася до мене, щоб обнюхати. Я з великим зусиллям підняла морду від лап, і тут на мене віроломно напали, притиснувши до землі. Напружуючи всі м'язи для потужного кидка, я відчула тільки слабке тріпотіння. Утім, мені було все одно, і я опустилася на землю, відмовляючись чинити опір. Мене відпустили, і я розплющила очі, насилу фокусуючи погляд. Наді мною стояв Зерд, а я лежала на підлозі грота у своєму тілі й абсолютно оголена.

Зерд зняв плащ і, хоча видно було, що рухи даються йому важко, підняв мене, закутавши плащем. Оскільки я подумки вже поховала його і оплакала втрату, я тільки дурнувато витріщалася, нездатна щось сказати. Він сів поруч і, як мені здалося, зітхнув із полегшенням.

У людському тілі мені не вистачало шостого почуття кішки, та й м'язи були не ті...

Зерд дістав із торбинки і простягнув мені одяг. Він дивився в стіну, поки я натягувала на себе сорочку, штани і куртку. Потім простягнув шкатулку із талісманом. Закріпивши талісман на поясі, я відчула, що вже майже у формі й можна поговорити. Тільки дуже хотілося пити. У цей момент біля входу замаячила ще одна темна фігура. Я зачаїлася, не дихаючи, в надії, що нас не помітять. Але це виявився Амед. Він зайшов до печери, накульгуючи, - йому теж дісталося в сутичці.

- Усі мертві, - сказав він. - Ми добили погань, а матійці розправилися з демами на кораблях.

- Підійди сюди, - суворо сказав Зерд.

Амед наблизився, так само кульгаючи.

- У тебе був чіткий наказ. Тобі було наказано повернути леді Нью при перших ознаках перетворення. Вона могла загинути тут. Але ти цього не зробив. Чому?

- Ніхто не може перешкодити Обраній, - неохоче відгукнувся Амед. - Це заборонено.

- Хто заборонив тобі? - жорстко запитав Зерд.

- Наші звичаї забороняють перешкоджати Обраній. Це знає кожен хеск.

- Чому ти не сказав мені про це відразу?

- Ви б відіслали мене геть, а я маю перебувати поруч з Обраною, - незворушно сказав хеск.

Я побачила, як гнів Зерда змінився задумливістю. Помовчавши трохи, він вийняв із торбинки металевий кухоль і відправив Амеда по воду.

- Після перетворення ти не повинна віддалятися від талісмана, - сказав Зерд, уже звертаючись до мене. - Якби ми хоч трохи затрималися, ти б загинула. Без талісмана у тебе не вистачить енергії підтримувати життєдіяльність. Навіть із талісманом це неможливо робити довго, але він дає тобі мізерний шанс повернутися самостійно. Без талісмана у тебе шансів немає.

Я вже прийшла до тями і освоїлася з тим, що бачу його перед собою, цілого і практично неушкодженого, тому поставила головне питання, яке мене цікавило:

- Зерд, як Вам вдалося вижити? Я бачила мертве тіло, тому й пішла.

- Конфідус встиг вчасно. У мене завжди з собою нитки Чорного серця, а він уміє їх застосовувати. Нам пощастило, що ти так швидко розправилася з демами - усміхнувся Зерд.

- Це місце далеко від форту?

- День ходи.

У форті не було коней, тому їм довелося йти пішки.

- Як ви знайшли мене, - поставила я наступне запитання, яке мене цікавило. - Вас привела Білосніжка?

- Білосніжка залишилася у форті. Схоже, вона була збентежена твоїм перетворенням і не могла тебе побачити. Амед знайшов тебе по слідах, адже ти зовсім не дбала про те, щоб їх приховати, - усміхнувся Зерд. - Наші воїни бачили, в який бік помчала велика кішка.

Повернувся Амед, і нам був уже час висуватися в бік форту. Ранкові сутінки розсіювалися, а я ні на хвилину не забувала про свою "почесну" роль магніту для всілякої погані.

Погода стояла чудова. Ми пробиралися рідким підліском, але не встигли відійти від печери й сотні кроків, як виникло нехороше передчуття. Тієї ж секунди я відчула удар, а потім гострий біль у спині. Зерд кинувся в кущі, тягнучи мене за собою.

Біль не вщухав, навпаки, ставав сильнішим, і заповнював усе моє єство. На сорочці розпливалася мокра пляма.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍