Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ чотирнадцятий 

 

Розділ чотирнадцятий 

 

-Скажи мені, де ти проживаєш?- запитав Артем телефоном в Ользі. 

-Прибережна 15. Другий під’їзд, квартира номер 6. А навіщо це тобі? 

-Я хочу до тебе приїхати в гості, скажімо, погомоніти як старі друзі. 

-Це мені що, готуватися треба? 

-Вечерю не роби. Тільки на стіл поставиш пляшку світлого вина, ну і вазу фруктів якщо хочеш. 

-Хм, неначе якийсь романтичний вечір, але готує його не чоловік, а жінка. 

-Дивовижний світ, чи не так? Добре, я тоді, приблизно, о восьмій приїду до тебе.   А співмешканець не буде проти? 

-Ні. Артур хлопець хороший, думаю з нами йому буде комфортно. 

-Ну якщо хочеш і його запросити, то нехай, так навіть краще буде. 

-Чекаю тебе о восьмій. 

Артем поклав слухавку. Йому не подобалося це слово «співмешканець».  План може розвалитися будь-якої миті. Єдине, що залишалося, придумати варіант «Б», у випадку неможливості здійснити його. 

-Максиме! - кликнув Артем свого секретаря через відкриті двері кабінету. 

-Слухаю! 

-Ти зберіг номер  того банку, що з тебе вимагав гроші? 

-Здається, що так. 

-Ми зможемо йому подзвонити? 

-Я намагався, не виходило. 

-Погано, погано. Я ти зможеш розмовляти як милий співробітник якось банку? 

-Та ну не знаю. 

-Представся мені  як співробітник банку, зараз. 

-Доброго дня! Мене вітати Максим, і я співробітник «А» банку. Ви підтверджуєте свою транзакцію? 

-Хм, непогано! Трохи підкорегувати і все буде добре. 

-А навіщо це вам? 

-Хочу побачити як це видно зі сторони, аби в майбутньому провчити недобросовісних інвесторів. 

-Креативний підхід! 

-Я надам тобі номер і текст трохи згодом, а зараз ти можеш бути вільним! 

Вони закінчили розмову. Артем продовжив працювати. На дворі почало сутеніти, а годинник показував пів на восьму вечора. Артем зрозумів, що пора вирушати до Катерини на зустріч. 

Він під’їхав до житлового комплексу. Будинки були доволі новими, в середині знаходився дитячій майданчик. Артем зайшов у під’їзд і піднявся на третій поверх багатоповерхівки. У його руках була пляшка вина і коробка цукерок. Відкривши двері, Катерина здивувалася вигляду Артема. 

-Ти неначе на побачення прийшов! 

-Ну воно так майже і є, - переступаючи поріг сказав Артем. 

-Скажи, навіщо я купувала вино, якщо мій друг мільйонер її і приніс? 

-Можливо, ми і цю пляшку вип’ємо, а як ні, то собі залишиш. 

Артем пішов слідом за Ольгою до вітальні. Там вже на них чекав Артур Рязниця - молодший на десять років чоловік з бородою та пузом. Він лежав на дивані, дивлячись якусь передачу. 

-Я так розумію, це ви Артем Миколайович?- запитав Артур. 

-Так! А ваше ім’я, Артур… 

-Звіть мене просто на ім'я. 

-Добре, тоді що, давайте сядемо за стіл 

Вони відкрили першу пляшку вина. Артем розпочав розповідати власну історію успіху, а опісля завершення, почав розпитувати Ольгу: 

-Як ти прожила останні двадцять п’ять років? 

-Спочатку все було добре: і роботу знайшла, і хлопець був. Згодом у  нас народилася дитина, хлопчик. 

-А де він зараз? 

-Помер. У нього була хвороба. Треба було негайно робити операцію і проходити тривалий курс реабілітації. Я усюди шукала гроші, продала квартиру, ночами працювала на трьох роботах. 

-А чоловік? 

-Той козел навіть з дивану не вставав. Він сказав, що такі діти довго не проживуть, і я витрачаю гроші в нікуди. Як продала дім, той встав і пішов назавжди. Більше я його ніколи не бачила. 

-А як твоя дитина? 

-Данилко помер. Йому були три коли це сталося. Всі гроші пішли на те, аби сповільнити смерть,  та доля забрала в мене мого янголятка,- з сумом сказала вона, випиваючи келих вина. 

-Трагічна в тебе історія. 

-І не кажи. Тоді я впала в таку депресію, що місяць не виходила з дому. Згодом пішла на роботу, почала заробляти хоч на оренду житла. Добре, що в мене є Артур, і ми разом платимо за квартиру. 

-А ти ким працюєш? 

-Недавно закінчив  бакалавріат журналістики. Ось скоро піду шукати роботу. 

-Та доля ще раз потривожила мене. Коли збирала гроші на операцію, то взяла кредит. Там треба було взяти сто тисяч. Але й донині я не можу виплатити його. Тому ті двісті п’ятдесят тисяч потрібні мені, аби виплатити його. Можливо, залишки твого призу я перенаправлю на благодійність. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍