Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

- Хто такий Волоха, і як мені звідси вибратися?

- Волоха це наш праотець, це те сім'я що зародило велике, але жорстоке дерево. Воно через ту невелику частину що залишилося в тобі і хоче відродиться. Але він зараз не такий могутній як раніше. О яким він був!

Розумієш йому треба було потрапити в твоє серце.

А зараз, коли це стало неможливим він захоче тебе убити, і потрапити на землю у твоєму тілі. Так він теж зможе пустити корені новому дереву, але пройде дуже багато часу, років приблизно сто може двісті. З серцем це тривало днів десять. Але в нього вже, на жаль не потрапити.

- На жаль? Ти на якій стороні?

- Він йде!

 Ти спочатку перемож його потім і виберешся, сподіваюся ще побачимося. І швидко розчинилася десь в кущах.

- Біс його дери, може спеціально заговорила мене щоб свого хазяїна дочекається. Чорт не почув я пастки. Тарас би мені за таке вже вішав би по самі.

- Ох Тарас як же я його не згадував! Усе ця магія дерев’яна, о прокляття!

- Ліссс

 Раптом зашуміли дерева. Лесик сам собі сказав.

- Точно в ліс, мені треба в ліс. Не знаю, що там, але ця деревяна мене як спеціально утримувала щоб в ліс не пішов.

- Мам Я знаю, а вже зрозумів, що це ти. Побігли! І Лесик трохи рушив у бік лісу.

Але щось було не так.

Комиш ніяк не відреагував і продовжував лежати на траві.

- Комиш в дорогу озирнувшись вигукнув Лесик.

Але пес подивився на нього своїми чорними очима і тільки скиглив трохи. На очах виступила мокрота.

- Що з тобою друже? Запитав Лесик, повертаючись до Комиша, не розуміючи чому він не йде за ним. Чому також лежить на траві не намагаючись втекти від небезпеки, яка їх наздоганяє.

- Чому ти не йдеш? Вже силою намагаючись підняти, і спихнути з місця пса, що лежить. Кричав Лесик і за заворот тягав Комиша, але він в ні яку не йшов.

- Але чому.

Не стримавши знову наплив почуттів, розридався Лесик.

Комиш громіздко підняв голову немов востаннє дивиться на свого господаря, і почав лапою роздирати під собою усохлу траву, сплетенню лихими візерунками.

Лесик трохи відсунув Комиша, і став сам роздирати суху траву і опалі листі.

І те, що від побачив, змусило його позадкував назад.

- О боги ні тільки не це, не хочу, цього не може бути. Він просто не міг стримати сліз, від жалості і ненависті до самого собе.

Під травою лежав скелет, давно померлого собаки, із залишками чорної шерсті що виднілися з-під їй білих кісток. Це і був його друг Комиш, вірніше те, що від нього залишилося, від забутого друга.

Лесик, поглянув на начебто тільки шток Комиша, що стоїть біля нього, але побачив лише одну порожнечу. Його не було він просто розчинився в повітрі, він, він пішов.

Він просто не міг повірити своєму горю падаючи на коліна закричав, зриваючи голос.

- Комиш!

Лесик стояв навколішки і ридаючи тривалий час, гладячи шерсть свого друга, що помер, крізь травички він не міг зрозуміти за що йому така доля. За що таке горе.

Але раптом він почув як  пролунають  крок в його сторону.

- А знайшовся дрібний паскудник, ось ти де! Почувся гучний міцний голос із-за кущів, де нещодавно стояла тиша.

Через зелені кущі з дивним голосом але з тими ж повадками до нього підійшов Тарас.

- Ось ти де, а ми тебе усім селом шукаємо, а ти тут прохолоджуєшся. Мамочка вже усі очі прогледіла, тебе дочекається не може.

-Да ну. Скривив Лесик.

- Ого, а що це у тебе в руках, дай  я подивлюся ближче. Об який дивний серп, це щоб мамочці допомагати в полі так? Молодець, ти таки гарний хлопець.

Не припиняючись тараторити, він не спішно наближався в Лесика тримаючи ліву руку за спиною, так що не було видно що там.

Лесик толком і не думаючи, від тієї люті тієї образи і ненависті що мав до усього світу і до себе, зокрема. Ненавидячи себе за те, що дозволивши дати померти своєму другу і своїй матері в одній особі, сказав в підлогу голосу, і дуже спокійно.

- Волоха! Тобі ще не набридло? Може вже вистачити грати цю комедію? Мені казали ти був серйозною рослиною. Гаркнув Лесик і кинувся на ворога.

Волоха тільки витріщивши на нього очманілий погляд з нерозумінням як як, цей молодик він зміг він...

- Вампір десерт подано. Жахливо хрипким голосом сказав Лесик.

Волоха тільки встиг помітити блискавичний стрибок і вже Лесик завис в повітрі завдаючи смертельного і останнього удару, розтинаючи ворога смертельною раною, від плеча до живота.

Захрипів Волоха пускаючи чорну рідину крізь рот, і рану.

- Як, як ти мене упізнав? Це просто неможливо, такого не може бути. Заливаючись в крові, запитував Волоха.

- А мені і не треба було тебе упізнавати. Сказав сухо Лесик.

Тебе видав твій нащадок, за сумісництвом пень-колода сестра моя. Вона і  сказала що ти ідеш за мною, убити готуєшся.

Лесик ще раз встромив вампіра в тіло ворога, щоб той наївся і забрав залишки життя у ворога.

- Вліс!!!

Знову зашуміли дерева, своїм листям.

- Та чую я, не глухий! Нічого мені вказувати що і коли робити. Де була твоя допомога, коли Комиш помер, чому ти мовчав, а? Зараз він розговорився, непотрібно мені, он сам розберуся що мені робити і куди йти. Кричав Лесик в порожнечу.

- Братик.

Знову почувся сонний голос, і вона з'явившись з нізвідки.

- Чого тобі? Не обертаючись, запитав Лесик.

- Ти якось змінився, щось в тобі змінилося.

- Не змінишся тут  з вами упирями. Чого приперлася знову хочеш в слід за своїм прадідом піти. Я і не думав, що він виявиться таким слабаком, ти чула тільки і розмов і було, про його крутизну.

- Ні ти не правий, він був по-справжньому могутнім, і хитрим воїном. Він не одного занапастив, і попадалися йому і люті воїни, і розумні стратеги. І результат був завжди один. Завжди смерть, і він переможець.

Може це ти не такий простій яким хочеш здаватися. Я бачила з далека, як ти з ним. Ти його просто зарубав, не давши і можливості ні захиститься ні напасть.