Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

Він відчинив двері гівномета і відлупцював його до нестями. І так, під кінець в нього в роті було лайно. Не скажу, що вони після цього викликали в мене симпатію. Але Джераода мені точно не було шкода. У в‘язниці, як я відкрила, існує тільки одна жалість – жалість до самого себе.

Розділ 13

Мене привели в освітлену ліхтарем кімнату. Там знаходився подряпаний дерев‘яний стіл. Два крісла, обидва дивилися в мій бік з протилежної сторони столу. За столом були двері, розташовані навпроти тих, через які привели мене. Наглядачі пропустили через мої кайдани ланцюг і закріпили його до масивної залізної скоби в кам‘яній підлозі, а тоді стали позаду, на відстані замаху кийком. Ми почали чекати. Повільно мої заплакані очі пристосувалися до світла.

Десь за п‘ять хвилин двері відчинилися і зайшли два чоловіка. Першого я впізнала. Інспектор Клюге. Іншого я раніше не зустрічала.

Це був огрядний, неприємний індивід. Його глибоко посаджені темні очі виблискували в світлі лампи. Коротко підстрижене, рідке, сиве волосся. Товсте, подзьобане віспою обличчя і тонкі губи. Невеличкий шрам ділив навпіл одну з його густих брів. Але виглядав він бездоганно. Його широкі, квадратні нігті були чистими й акуратно підстриженими. На ньому був чорний гаптований жилет поверх білої сорочки з чистого льону, а його накрохмалений комір був застебнутий під самісінькою щелепою, легенько вгризаючись у відвислу шкіру на шиї. В нього були гроші, він звик до грошей. Він нічого не сказав, просто сидів і дивився на мене. В нього було безпристрасне обличчя. Клюге сів на край стола поруч зі мною. Він проглядав пачку паперів, які приніс з собою до кімнати.

-- Ти поранила чоловіка ножем в руку, іншому чоловікові приставила ніж до горла. Знищила доволі дороге вікно в таверні. Власник таверни вимагає відшкодування. Особи, яких ти поранила і яким погрожувала, вирішили не висувати звинувачень, але для того, щоб судити тебе за насильницькі злочини, Амро Тетіс, короні їхніх свідчень не потрібно. Чи називати тебе Марфа?

-- Може бути Амра.

Він відклав папери набік і довго дивився на мене.

-- Ми знаємо хто ти. Знаємо чим займаєшся. Ти досі не на побаченні з шибеницею тільки тому, що ми вважаємо, ти можеш допомогти нам.

-- Ви хочете повісити мене за бійку в таверні?

-- Ні. За це ти можеш провести три роки в Хевлоку. Коли вийдеш, в тебе не буде зубів через погане харчування, а тіло буде виснажене від недоїдання. Твій зір ніколи не відновиться після темної ями, в якій ти сидітимеш. Ти зможеш стати прибиральницею. Або торгуватимеш на Храмовому ринку непотребом, підібраним на звалищі. Це найкраще на що ти можеш сподіватися, Амро.

-- Якщо ти повиснеш, то за крадіжку, або за співучасть у вбивстві аристократа. Не має значення. Якщо ми захочемо повісити тебе, ти будеш висіти.

Я кивнула. Я не сумнівалася в його словах. В жодних.

-- Тоді я палаю бажанням допомогти вам, інспекторе Клюге.

Він посміхнувся.

-- Я знав, що ти розсудлива істота. – Він встав і вказав на іншого, мовчазного чоловіка. – Дозволь познайомити тебе з лордом Осскілом дет Трасен-Корун. Старшим братом Корбіна.

-- Я б вклонилася, чи зробила реверанс. Якби вміла, або якби могла, -- я побрязкала ланцюгом. Він зігнорував мене.

-- Я буду ставити тобі запитання, -- сказав. – А ти будеш відповідати негайно і без хитрощів. Зрозуміла?

-- Звісно. В мене дуже багатий словниковий запас.

-- Ти маєш якесь відношення до смерті мого брата?

-- Ні.

-- Знаєш хто це зробив?

-- Так.

-- Скажи мені хто.

-- І не подумаю.

Наглядач не забарився зі своїм кийком. Лупнув мене ззаду по стегну і звалив з ніг. Закована, я не могла підняти руки, тому гепнулася обличчям об підлогу.

-- Вставай, -- сказав Клюге. Я з зусиллям піднялася на ноги, з носа текла кров, мабуть, зламаний.

Осскіл запитав знов.

-- Хто винен у смерті мого брата?

-- Перш ніж я відповім, не проти, якщо я поділюся своїми думками?

Коротка тиша, просякнута насиллям. Тоді, “Чом би й ні?”, сказав він з байдужим виразом обличчя.

-- Якщо я скажу зараз, то що помішає вам негайно відправити мене назад у яму?

-- Якщо ти не скажеш нам, -- заявив Клюге. – то точно повернешся в яму. Поки тебе не відведуть на площу Харада.

Я кивнула.

-- Може так, а може й ні. Але тоді вбивцю Корбіна ніколи не спіймають.

Запала тиша. Тоді обізвався Осскіл.

-- Скажи мені те, що я хочу знати і гарантую, що ти будеш вільна, як тільки вбивцю покарають.

-- Відпустіть мене і я відведу вас до цього вилупка.

Наглядач замахнувся, щоб лупнути мене ще раз, але Осскіл підняв руку.

-- Ти мене зацікавила, Амро Тетіс. Ким для тебе був мій брат?

-- Другом. Можна сказати колегою.

-- Ви були коханцями?

Я засміялася.

-- Ні, лорде Осскіл. Ваш брат і я не були коханцями.

-- Що ти робила там, в тому домі? Де вони знайшли його тіло?

-- Я пішла шукати його. Він повинен був зайти до мене біля півночі. Коли він не з‘явився, я почала переживати й пішла шукати його.

-- Чому ти переживала?

Я могла збрехати. Але не бачила в цьому сенсу.

-- Ви знаєте, що Ваш брат був злодієм. Добрим злодієм, якщо Ви мене розумієте. Він вкрав дещо для декого, а вони спробували