Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

- А чого ти чекала від мене? Промови гарної і тільки потім чесного бою. Ні так не буває, про чесний бій говорять тільки переможці зверни увагу. А в житті все інакше хто переміг той молодець і пані врятував, і дракона переміг. Нічого що драконом він назвав батька дівиці, а пані він і зовсім збезчестив. Головне хто останнє слово скаже.

- Він сам винен, став чогось мені чесати. Може він і задумав якийсь підступний хід прикинувшись моїм знайомим. А я-то знав хто він насправді, і не зволікав, а вбивав. У битві на смерть немає ні слави, ні честі, ні правди. Вбивай або будеш убитим, от і вся майстерність.

- Ти говорив словами темних богів, що в тобі змінилося?

Лесик подивився на роздерту траву, і щось знову задавило горло.

- Не твоя суча справа різко відрізав він, хто ти там, будеш ще мене потикати.

- Ні я нічого не хотіла такого сказати.

- Так чого прийшла? Запитав Лесик.

- Я прийшла останній раз на тебе поглянути, побачити тебе ще разок. І хочу тебе ще попросити, будь ласка не забувай мене, і хоч іноді згадуй. Для мене це важливо. Я дуже сподіваюся, що ти відшукаєш свою сестру, якщо вона ще жива.

Коли ти прокинешся мене вже не стане. Просто згадуй мене іноді і десь в куточку твоєї пам'яті я продовжуватиму жити, пекти тобі пиріжки і готувати смачну вечерю. Я правда дуже боюся померти назавжди. Будь ласка пам'ятай мене.

Лесик, трохи заспокоївшись, вже не хотів грубити або лаяти її. Ще говорить помре скоро. Якщо звичайно, не збрехала і не готує якусь пастку або підставу.

Не чую від неї небезпеки. Дивні почуття, ще недавно мені, нічого було відтяти її голову, а раптом і не хочеться кривдити.

- Домовилися, тихо сказав Лесик я про тебе згадуватиму.

- Спасибі братик. Можна я тебе обійму, всього разок.

- Ні непотрібно.

Вона не дослухавши відмову, кинулася йому прямо в обійми, востаннє доторкнулася його щока до неї. І вона свідомо кинулася прямо на його меч.

І помираючи посміхалася, він в розгубленості, стояв.

- Я не хотів такого, я не хотів убити тебе!

- Не бійся Я того хотіла, і це мій тобі подарунок, братик. Пам'ятай мене!

Він тримав її на руках не розуміючи, що відбувається, а меч все вбирав вологу осушуючи її.

- Вампір не можна!

Меч заспокоївся і перестав забирати життя у своєї ненавмисної жертви він таки горів, пульсуючи золотою кромкою лез.

- Я цього не хотів, немає не так, ти такого мені не говорила. Тільки не так. Не хочу!

Тримаючи на руках свою сестру, яка вже померла, хоч і не справжня і намагалася звести його з життю, але все ж таки сестра. Вона мені допомогла, і говорила зі мною як із справжнім братом. Я не чекав і не хотів такої розв'язки.

На руках у Лесика вона повільно перетворилася на суху дуже дряхлу дерев'яну статую дівчини. Вже зовсім не чим не нагадуючи живу людину. Щілини сухої колоди ставали все ширшими. І вона мало не кришилася у нього з-під рук.

Лесик тримав її ще деякий час мовчки, меч так само був занурений в тіло тихо не коячи своїх вбивчих маніпуляцій. І сказав він, вже про себе вже в повній самотності.

- Ні не можна так тебе залишати, потрібно б поховати по людських, хоч і не людина ти зовсім і не брат я тобі зовсім.

І в ту ж мить меч спалахнув жовтим вогнем, і спалахнула сестра жарким полум'ям. Лесик намагався утримати її в своїх руках скільки вистачало сил, але не зміг подолати біль від пекучого полум’я.

З званої сестри лишились лиш вугілля та попіл, Лесик підняв меч і проговорив.

- Да будуть прихильні до тебе твої боги, прощавай сестра, я тебе пам'ятатиму, і я знайду ту, на кого ти так хотіла бути схожою, якщо вона ще жива.

З цими словами Лесик засунув за пояс вампіра і пішов в глиб лісу.

Він відчував самотність, що вже у цьому світі нікого не залишилося. Нікого рідного або близького. Але знав, що треба рухається вперед.

Через деякий час він знайшов, в лісі ложе, сплетене з коренів і гілок покрите жовтим листям. І якось відчув, що це його місце йому саме сюди треба лягти. Страху не було, взагалі нічого не було, він так втомився від поганих емоцій, що йому було вже все одно, навіть якщо це чергова пастка.

І він ліг, намагаючись забутися і заснути, просто заснути.

Ліс щось шепотів, але Лесик вже нічого не чув, він вже був на пів шляху в іншу реальність. У інший світ, не за знаючи, що там відбувається.