Читати книгу - "Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слідопити стояли під дубом, переварюючи новину.
Їхній кіт, той самий розумний Бублик, який завжди знав більше, ніж говорив, був викрадений.
Їхня гордість, їхній напарник, їхній головний слідопит – у лапах злочинців!
Максим тримав у руках Бубликовий нашийник, стискаючи його так, що побіліли пальці.
Соломія нервово гризла кінчик олівця, плануючи щось божевільне у своїй голові.
Тимко кусав губи, дивлячись на Івана, який був у стані панічної атаки.
Іван бігав колами навколо дуба, заламуючи руки.
– Ми всі помремо. Все, кінець. Це була гарна історія, шкода, що ми не вижили.
Максим глибоко вдихнув.
– Іване.
– ЩО?!
– Замовкни.
Іван миттєво замовк.
Максим випростався, зітхнув і суворо подивився на всіх.
– Окей, слухайте мене уважно.
Він витягнув блокнот і швидко написав на ньому:
"СПЕЦОПЕРАЦІЯ "ШПИЛІВСЬКИЙ СПЕЦНАЗ"
– Ми не можемо чекати. Якщо вони викрали Бублика, вони знають, що він рознюхав більше, ніж треба.
– Це ж кіт, що вони з ним зроблять? – запитав Тимко.
– Ти недооцінюєш важливість Бублика, – тихо сказала Соломія. – Якщо вони викрали його, вони бояться.
Іван зітхнув.
– Це означає, що тепер і нам треба боятися…
Максим стукнув кулаком по блокноту.
– Це означає, що ми атакуємо першими.
Усі одночасно підняли голови.
– Що ти сказав? – прошепотів Тимко.
– Ми. Ідемо. У наступ.
Соломія видихнула й усміхнулася.
– Шпилівський спецназ?
Максим кивнув.
Іван похитнувся.
– Це буде страшно…
Максим усміхнувся.
– Саме тому ти йдеш першим.
Іван закричав.
Через двадцять хвилин усі четверо сиділи на горищі у Максима, розробляючи найбожевільніший план у своєму житті.
На старій фанері був намальований приблизний план складу, біля якого востаннє бачили Галю.
Максим взяв олівець і почав креслити.
– Ось тут – головний вхід. Тут, судячи з усього, була Галя. Але десь тут… десь тут вони сховали Бублика.
Соломія нахмурилася.
– Ми навіть не знаємо, скільки їх там.
– Двоє, – вставив Ігор, який сидів у кутку і досі виглядав так, ніби не спав кілька днів.
Усі повернулися до нього.
– Двоє? Ти впевнений?
Ігор повільно кивнув.
– Вони планували вивезти Галю разом, але щось пішло не так. Тепер вони не можуть цього зробити швидко, бо залишилися тільки удвох.
Максим швидко записав це.
– Це наш шанс.
Іван зітхнув.
– Окей. І як ми будемо їх атакувати? Кидатимемо в них каміння?
Максим усміхнувся.
– Каміння – це план "Б".
– А план "А"?
Соломія взяла блокнот.
– Ми діємо розумно.
– ЧОМУ НЕ МОЖНА ПРОСТО ПОКЛИКАТИ ДОРОСЛИХ?! – вибухнув Іван.
Максим помахав пальцем.
– Дорослі не повірять, що наш кіт був детективом і рознюхав злочин.
– Але ж…
– Ми йдемо туди. Самі.
Іван приклав руку до серця.
– От і все. Прощавай, життя.
– Живи гідно, Іване. – Максим поклав руку йому на плече.
– Дякую…
– А тепер збирайся.
– Я ненавиджу вас усіх.
Була пізня вечірня пора, коли четверо дітей – озброєні велосипедами, мотузкою, двома пакетами борошна і пляшкою води (бо Тимко сказав, що йому може захотітися пити) – підійшли до складу.
– Останній шанс здатися, – прошепотів Тимко.
Іван підійшов до нього, поклав руку на плече і серйозно подивився йому в очі.
– Якщо ми помремо – знай, що я тебе завжди ненавидів.
Тимко усміхнувся.
– Почуття взаємні.
Максим вдихнув.
– Усі на місця.
Соломія сховалася за старими ящиками, що стояли біля складу.
Тимко підкрадався до дверей.
Іван втиснувся в кущі, готовий втекти у будь-яку секунду.
Максим зайняв місце за парканом і витягнув свою головну зброю – великий мішок з борошном.
Усі мовчали.
В очах кожного було лише одне – бойова готовність.
Тоді Максим прошепотів у темряву:
– Починаємо.
Тимко повільно потягнув двері складу.
Вони скрипнули.
Усі завмерли.
Тиша.
Жодного звуку.
Максим обережно виглянув.
Темрява.
Але…
На дальньому кінці складу щось тихо нявкнуло.
Серце в нього підскочило.
Бублик був там.
Максим дав сигнал Соломії.
Вона непомітно прослизнула між ящиками.
Тимко тихо крадькома поповз за стелажі.
Іван… залишався в кущах.
Максим нахилився, набрав повні жмені борошна і…
РІЗКО КИНУВ ЙОГО В ПРОСТІР!
Борошно вибухнуло білою хмарою в повітрі, затуляючи зір.
Усередині складу почувся вигук.
– ЩО ЗА?!
– ХТО ТУТ?!
Але вже було пізно.
Соломія миттєво кинулася до Бублика.
Тимко розгорнув мішок і почав кидати борошно скрізь, створюючи хаос.
Іван… просто закричав від страху.
Максим кинувся вперед.
Він схопив Бублика, вирвав його з рук злочинців, підняв на руки і закричав:
– ВСІ ТІКАЄМО!
Бублик подивився на нього і м’яко муркнув.
Він знав, що його врятують.
І тепер у них був лише один шлях – геть звідси.
Вони вилетіли зі складу, лишаючи позаду крики і розсипане борошно.
Спецоперація "Шпилівський спецназ" була успішною.
Але боротьба ще не закінчилася.
Їм залишалося врятувати Галю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
