Читати книгу - "Троща"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 83
Перейти на сторінку:
class="p1">— На що?

— На поцілунок. Адже це входить у мої обов’язки.

— Що ви їм про мене скажете? — спитав я.

— Що? — Стефа, надпивши з келиха, замислилася і знов кинула на мене збитошний погляд. — Правду.

— Цікаво.

— Скажу, що ви дуже порядна людина. Настільки порядна, що я закохалася по вуха.

— У порядних не закохуються, Стефо, — сказав я. — Вони не повірять.

— А в яких закохуються?

— Цього ніхто не знає.

— Навіть ви?

— Навіть ми з вами, Стефо. Ніхто не знає, чому дівчина виходить до одного босою на мороз, а від іншого тікає на край світу.

— Тоді що таке кохання? — спитала вона.

— Це босі ноги на снігу, Стефо.

16

Занепокоєний останніми подіями над Стрипою, крайовий провідник Буревій уже й сам шукав зустрічі з підпільниками, котрі вийшли живими з трощі. Кущовий Кум сказав, щоб ми удвох із Міськом прибули на мертвий пункт[30] біля Великого Ходачкова, де нас зустріне зв’язковий Буревія. Та, коли ми явились на пункт у призначений час, тут нас очікував сам окружний провідник. Незважаючи на високий пост в Організації, він був молодший за нас із Міськом, показував ледве за двадцять, але тримався поважно, суворо, хоча й без гонору.

Біля Буревія було ще два есбісти з нашої округи — одного я добре знав ще з 1945-го. Ми з ним разом проходили вишкіл на працю в СБ, тільки Броз таки став, як казали, майстром свого справунку, а я не зміг. Відпросився на іншу працю, бо звик воювати відкрито з ворогом, але не міг дивитися, як на допитах падали на коліна й пускали нюні вчорашні побратими. Це було не моє. Через таку слабкість Броз ніколи не дивився на мене з погордою, а лише з розумінням. Усі знали, що настав той скрутний і непевний час, коли СБ посіла провідне місце в Організації і потребувала людей особливої закваски. Хоча сам Броз зовні був лагідним, гарним хлопцем, з такою симпатичною родимкою на щоці, яку б у нього позичила кожна дівчина. Він був стрункої спортової статури, до якої гарно прилягав совіцький офіцерський кітель з навхресним опаском (наші есбісти полюбляли наряджатися в совіцьку форму), і райтки із явно завуженими «вухами» на стегнах сиділи на ньому фасонисто й елегантно. Форма совіцька, а пістолет-кулемет висів на плечі у Броза таки німецький — короткий, з акуратною дерев’яною кольбою, теж елегантний MP-40, якого ми називали по-панібратському «емпій».

Другого есбіста на псевдо Змій я знав менше, але про його нещадність начувся багато. Казали, що він задушив молодшого рідного брата за те, що той вступив до комсомолу.

З вигляду Змій був похмурий, мамулуватий — височезного зросту, широкоплечий, причому його праве плече було помітно вище за ліве. Змієві більше пасувало би псевдо Удав, бо він, як виконавець вироків, користувався переважно удавкою. Зашморгував петлю у винуватця на шиї, потім закидав його, як лантуха, за спину через праве плече і чекав, поки тіло ослабне й перестануть тріпатись ноги. При цьому Змій підіймав «робоче» плече скільки міг угору, тому воно й зробилося вищим за ліве. Хтось у Змія був запитав, чи не болить у нього серце від такої роботи? Ні, відповів Змій, плече, буває, поболює, а серце ні.

Провідник Буревій попросив нас із Міськом розповісти докладно про події над Стрипою у присутності Броза і Змія. Я зрозумів, що саме вони переводитимуть слідство в цій справі.

— Почніть, друже Міську, з моменту прибуття до вас світлої пам’яті провідника Корнила, — чемно попросив Буревій.

Місько розповів усе, що бачив і знав, а найширше зупинився на зраді Стодолі, на зустрічі з ним і на тому, як він, Місько, мимоволі теж став агентом.

Праве плече Змія легенько сіпнулося. Він перевів погляд на Броза, тобто поволі повернув голову, бо риб’ячі очі у Змія не рухалися.

— Продовжуйте, — ввічливо сказав провідник Буревій до Міська, який затнувся на слові «агент».

Далі розповідь якраз стосувалася провідника Буревія: як Стодоля заповзявся його убити чи радше захопити живим з допомогою «агента Очерета».

— Але тут він прорахувався! — Очі у Міська знов стали гарячими. — Якраз я його вб’ю біля кінського цвинтаря.

— Не гарячкуйте, — сказав провідник Буревій. — Для ліквідації є спеціальні люди. А ви, друже Міську, і далі продовжуйте зустрічатися із Стодолею так, наче ви направду є агентом. Зустрічайтеся і вивідуйте все, що можна.

Потім провідник Буревій звернувся до мене:

— А що ви можете додати до устійнення цього становища?

Я сказав, що Місько все висвітлив правильно. Він добре зробив, що пішов на стрічу зі Стодолею, бо тепер ми знаємо, хто всипав трощу і звідки нам чекати нового удару.

Мене підтримав Броз. Змій сидів надутий, як сич, а Броз сказав, що в особі Міська ми маємо в руках добрі козирі. Якщо він, звичайно, не поведе подвійну гру.

— Але у двійняка і ризик подвійний, — делікатно всміхнувся до Міська Броз.

Ми всі разом обговорили план подальших дій. Лише Змій не встрявав у розмову. Було видно, що думка провідника Буревія чи Броза для нього є остаточною і сумніву не підлягає.

Аж тут Буревій обернувся до мене й запитав, чи я ще не готовий працювати в Безпеці.

— Ні, друже провідник, — сказав я. — Для цього в мене м’яке серце.

Треба було бачити посмішку на понурому обличчі Змія. Так, мабуть, посміхався кит, коли проковтнув Йону. Грішник потрапив у черево кита, щоб покаятися.

— Хіба для справи не можна про нього забути? — спитав Буревій.

— Про кого?

— Серце.

— Можна, — сказав я. — Коли вже забракне людей такого замісу і цього потребуватиме Організація, я спробую.

— Прийнятна відповідь, — холодно кивнув Буревій. — Для початку даю вам допоміжне завдання. Після кожної зустрічі зі Стодолею друг Місько складатиме вам докладний звіт, який ви протоколюватимете. Усе до найменших подробиць.

Я подивився на Міська. Його це зовсім не збентежило. Він і так, без наказу, розповідав би нам із Сірком усе про зустрічі з агентом Стодолею. Місько не взяв під увагу лиш те, що протоколювання — це вже переслухання підслідчої справи.

— Ви ж знаєте, що сатана ховається у найдрібніших шпаринах? — спитав провідник Буревій.

Цього разу Змієва посмішка скидалася на вищир — під його важкою верхньою губою зблиснув кривий зуб.

— Знаю, — сказав я.

— Друг Місько виявив також агента Гака, котрий привів його до Стодолі, — провадив далі провідник Буревій. — Кого ще, окрім свого вуйка Гака, він міг завербувати?

Я сказав, що насамперед свого молодшого брата Сума та Дзідзя, бо це одна брашка. Вони нерозлучні. Мені важко було повірити у зраду Дзідзя, проте добро справи вимагало ставити під сумнів кожного.

— І все? — холодно подивився на мене Буревій. — У нього, кажуть, є наречена.

— Так, Михася. Вона відійшла від праці,

1 ... 23 24 25 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троща», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троща"