Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

аж на вулиці Долу, де він крадькома підслуховував і підглядав. А новини про небуденні події розлетілися Диким Краєм по всіх усюдах: багато хто чув ім’я Більбо та знав, звідки той родом. Свого часу ми не крилися, мандруючи назад до його домівки. Тож гострий Ґолумів зір невдовзі показав йому те, що він і хотів дізнатися.

— Чому ж він не переслідував Більбо далі? — запитав Фродо. — Чому не прийшов до Ширу?

— Ет, — промовив Ґандальф, — ось ми й дійшли до цього. Гадаю, Ґолум намагався. Він рушив у дорогу й попрямував на захід, аж до Великої Ріки. А тоді звернув зі шляху. Відстань його не лякала, цього я певен. Ні, з дороги його збило щось інше. Так думають і мої друзі, котрі вистежували його для мене.

Спершу за Ґолумом ішли назирці лісові ельфи — для них то було легке завдання, бо сліди його на той час були ще свіжі. Вони провели їх через Морок-ліс і назад, хоча самого Ґолума їм так і не вдалось упіймати. Ліс аж ряснів чутками про нього — жахливими оповідями навіть серед звірів і птахів. Лісоруби казали, що на полювання вийшов якийсь новий монстр, якась примара, що п’є кров. Вона вилазила на дерева до гнізд, заповзала в нори по дитинчат, прослизала крізь вікна до колисок.

Але на західному краю Морок-лісу слід змінив напрямок — завернув на південь і вийшов поза межі території лісових ельфів, а там загубився. Тоді я припустився страхітливої помилки. Так, Фродо, і не першої, хоча, боюся, саме ця може виявитися найбільш прикрою. Я пустив усе за течією. Я відпустив Ґолума, бо на ту пору мав іще багато чого обміркувати і продовжував вірити в Саруманову мудрість.

Але то було багато років тому. Я заплатив за цю помилку численними днями тривог і небезпек. Ґолумів слід давно вже охолов, коли я знову натрапив на нього, залишивши Більбо тут. І пошуки мої нічого б не дали, якби не допомога мого друга — Араґорна, найвидатнішого мандрівника та мисливця цієї епохи світу. Ми разом у пошуках Ґолума перенишпорили Дикий Край по всій його довжині, проте безнадійно та безуспішно. Але врешті, щойно я облишив гонитву і перейшов на інші стежки, Ґолум знайшовся. Мій друг повернувся, врятувавшись од жахливих небезпек, і приніс те жалюгідне створіння.

Що Ґолум робив увесь той час, він сказати не захотів. Лише плакав, називав нас жорстокими, і з горла йому раз у раз виривалися його ґолуми. А коли ми напосілися на нього, то він почав скавуліти, кулитись і потирати свої довгі руки та лизати собі пальці так, наче вони йому боліли, наче він пригадав якісь колишні тортури. Та, гадаю, сумніву бути не може: Ґолум проклав собі неквапний злодійський шлях — крок за кроком, верста за верстою — на південь, аж до самої Землі Мордор.

У кімнаті залягла важка тиша. Фродо чув, як б’ється його серце. Навіть зовні все здавалося непорушним. Не чутно було і звуку Семових ножиць.

— Так, до Мордору, — повторив Ґандальф. — На жаль, Мордор притягує всіх підлих створінь, Темна Сила застосовує свій могутній вплив, щоби зібрати їх там. Перстень Ворога також залишив на Ґолумі власний слід, зробив його відкритим для тих закликів. А тоді всі довкола саме шепотілися про нову Тінь на Півдні та про її ненависть до Заходу. Ось де були його нові гарні друзі, котрі мали допомогти йому помститися!

Нещасний дурень! У тій землі він багато дізнався, аж занадто для своєї безпеки. Й одного разу, доки він отак вештався та рознюхував щось на кордонах, його вистежили і схопили — для допиту. Саме так воно, боюся, сталося. Коли його знайшли, він уже довго пробув там і повертався назад. Посланий, аби завдати комусь шкоди. Але тепер це не має особливого значення. Найгіршу шкоду він уже заподіяв.

Так, на жаль: через нього Ворог довідався, що Єдиний знову знайшовся. Він знає, де загинув Ісільдур. Він знає, де Ґолум знайшов свій перстень. Він знає, що це і є Величний Перстень, бо той наділяє довгим життям. Він знає, що це не один із Трьох, бо ті Персні ніколи не губились і не терплять зла. Він знає, що це не один зі Сімох ані з Дев’ятьох, адже їхня доля йому відома. Він знає, що це — Єдиний. І, гадаю, нарешті він довідався про гобітів і про Шир.

Шир — мабуть, його він тепер і шукає, якщо досі не з’ясував, де він розташований. Утім, Фродо, я боюся, що непримітне тривалий час прізвище «Торбин» уже набуло для Ворога ваги.

— Але ж це жахливо! — скрикнув Фродо. — Значно гірше за найгірші речі, які я уявляв із твоїх натяків і пересторог. О Ґандальфе, найвірніший із друзів, що мені робити? Бо тепер мені по-справжньому страшно. Що мені робити? Шкода, що Більбо не заколов те паскудне створіння, коли йому випала така нагода!

— Шкода? Саме Жалість і зупинила його руку. Жалість і Співчуття: не завдавати удару без потреби. І його, Фродо, добре за це винагородили. Будь певен: зло майже не заподіяло йому шкоди, й урятувався він, урешті-решт, тому, що саме так розпочалося його володіння Перснем. З Жалю.

— Вибач, — знітився Фродо. — Та я наляканий, але до Ґолума не почуваю ані дрібки жалю...

— Ти його не бачив, — урвав гобіта Ґандальф.

— Ні, але й не хочу, — сказав Фродо. — Я тебе не розумію. Ти стверджуєш, що ти сам і ельфи справді дозволили йому просто собі жити далі після всіх його страхітливих учинків? Ну, тепер він принаймні нічим не ліпший за орка — він просто ворог. І заслуговує на смерть.

— Заслуговує! Аякже. Багато живих заслуговує на смерть. А декотрі з померлих заслуговували на життя. Ти можеш їм його повернути? Тоді не надто квапся ухвалювати смертні вироки. Адже навіть наймудріші не бачать усіх розв’язок. Я не дуже сподіваюся на те, що Ґолума вдасться зцілити, перш ніж він помре, проте така можливість однаково існує. Він пов’язаний із долею Персня. Серце підказує мені, що Ґолум іще зіграє свою роль — на добро чи на лихо, — доки все скінчиться; і коли настане той час, то жалість Більбо, ймовірно, вирішить долі багатьох — і твою не в останню чергу. Хай там як, а ми не вбили