Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

його: він дуже старий і дуже нещасний. Лісові ельфи тримають його у в’язниці, проте ставляться до нього з усією добротою, на яку здатні їхні мудрі серця.

— Байдуже, — сказав Фродо, — навіть якщо Більбо не міг убити Ґолума, то ліпше би він не залишав собі Персня. Ліпше би він ніколи не знаходив його, а я його не отримував! Навіщо ти дозволив мені залишити його? Чому ти не змусив мене викинути його геть чи... чи знищити?

— Дозволив? Змусив? — перепитав чарівник. — Ти що, не слухав того, що я тобі розповідав? Ти не думаєш, що кажеш. А викинути Перстень, — це було би, вочевидь, неправильно. Ці Персні мають здатність знаходитись. У поганих руках він міг би завдати непоправного лиха. А найгірше — він міг потрапити до рук Ворога. Власне, і потрапив би, адже це — Єдиний, і Ворог застосовує усю свою силу, щоби знайти його чи наблизити до себе.

Звісно, мій любий Фродо, для тебе це було небезпечно, і я через те дуже тривожився. Та на карту було поставлено надто багато, тож я мусив дечим ризикнути, — однак навіть коли я був далеко, не було такого дня, щоби за Широм не наглядали пильні очі. Тому що ти жодного разу не скористався Перснем, я гадав, що він не матиме на тебе тривкого впливу, а тим паче поганого, а якщо й матиме — то ненадовго. І, повинен тобі нагадати, що, коли ми востаннє бачилися дев’ять років тому, я ще майже нічого не знав напевне.

— Чому би тоді просто не знищити його, адже ти казав, що це треба було зробити вже дуже давно? — знову не стримався Фродо. — Якби ти попередив мене чи бодай прислав звістку, я би з ним покінчив.

— Та невже? І як би ти це зробив? Ти хоч раз спробував?

— Ні. Та думаю, що його можна розтрощити молотом або розплавити.

— То спробуй! — сказав Ґандальф. — Спробуй негайно!

Фродо дістав Перстень із кишені й подивився на нього. Той знову виглядав гладеньким і рівним, без жодного видимого сліду чи напису. Золото здавалося дуже шляхетним та чистим, і Фродо здивувався, який насичений і гарний його колір, яка досконало кругла форма Персня. То була річ варта захоплення та, безперечно, дорогоцінна. Витягаючи Перстень, Фродо мав намір жбурнути його в найгарячіше місце вогнища. Проте виявилося, що зробити це годі — принаймні без запеклої боротьби зі собою. Гобіт зважував Перстень у руці, вагався та змушував себе пригадувати все, що розповів йому Ґандальф, а тоді вольовим зусиллям зробив такий рух, ніби намагався кинути Перстень, але виявив, що натомість поклав його назад до кишені.

Ґандальф похмуро засміявся.

— Бачиш? Уже й тобі, Фродо, нелегко ні відпустити його, ні знищити. І «змусити» тебе я не можу — хіба лише з допомогою сили, яка зламає твій розум. А от покінчити з Перснем силоміць не вдасться. Навіть якщо ти візьмеш важкий ковальський молот і вдариш по ньому, на Персні не залишиться жодного сліду. Його не можна знищити ні твоїми руками, ні моїми.

Твоє камінне вогнище, певна річ, не розплавить навіть звичайного золота. Цей Перстень уже побував у багатті без жодної для себе шкоди, він навіть не нагрівся. Проте й у цілому Ширі не знайдеться кузні, в якій йому можна було би щось заподіяти. Навіть ковадла та горнила ґномів тут безсилі. Колись подейкували, ніби Персні Влади може розплавити і поглинути вогонь дракона, але тепер на землі немає жодного дракона, в якому давній вогонь був би аж таким гарячим, а такого дракона, котрий міг би зашкодити Єдиному Персню, Владному Персню, що його викував сам Саурон, не було ніколи. Навіть Анкалаґону Чорному це було би не до снаги.

Є лишень один спосіб: знайти Розколини Судьби в надрах Ородруїну, Вогняної Гори, і кинути Перстень туди — якщо ти дійсно бажаєш знищити його, зробити його навіки недосяжним для Ворога.

— Я справді хочу знищити його! — вигукнув Фродо. — Точніше, хочу, щоби його знищили. Я не створений для небезпечних виправ. Було б краще, якби я ніколи не бачив цього Персня! Навіщо він потрапив до мене? Навіщо обрали мене?

— На такі запитання годі дати відповіді, — сказав Ґандальф. — Можеш тільки бути певним, що не завдячуєш це якійсь своїй надзвичайній чесноті — принаймні не могутності й не мудрості. Але ти таки обраний, тож повинен уповні скористатися силою, серцем і розумом, даними саме тобі.

— Але в мені так мало всього цього! А ти мудрий і могутній. Може, візьмеш Перстень?

— Ні! — скрикнув Ґандальф, зриваючись на ноги. — З його силою я отримаю владу надто велику та жахливу. А через мене Перстень здобуде ще більшу, смертоносну владу, — його очі сяяли, а обличчя ніби освітлював внутрішній вогонь. — Не спокушай мене! Я не хочу уподібнитися до самого Темного Володаря. Перстень прокладе собі шлях до мого серця через жаль — жаль до слабкості — й через прагнення сили, щоби творити добро. Не спокушай мене! Я не наважусь узяти його, ні навіть оберігати його, не скориставшись ним. Бажання володіти ним поглине мене, бо він мені дуже би знадобився. На мене чигають страшні небезпеки...

Чарівник підійшов до вікна, розсунув фіранки й відчинив віконниці. До кімнати знову заструменіло сонячне світло. Доріжкою на подвір’ї, щось насвистуючи, походжав Сем.

— І от, — сказав Ґандальф, обертаючись до Фродо, — це завдання випало тобі. А я завжди допомагатиму, — він поклав руку на плече гобіта. — Я допоможу тобі нести цей тягар доти, доки тобі роковано його нести. Ми мусимо діяти, і негайно. Ворог насувається.

Запала довга тиша. Ґандальф знову сів, пахкаючи люлькою так, ніби заглибився в роздуми. Очі його здавалися заплющеними, проте він пильно стежив за Фродо з-під повік. А Фродо незмигно дивився на червоні вуглини в каміні, доки вони геть затуманили йому зір і гобітові здалося, що він дивиться кудись у глибочезні колодязі вогню. Він думав про оповиті легендами Розколини Судьби та про страхіття Вогняної Гори.

— Гаразд! — мовив нарешті Ґандальф. — Про що ти думаєш? Уже вирішив, що робити?

— Ні! — відповів Фродо, опам’ятавшись і випірнувши з темряви, а водночас здивовано виявивши, що ще не стемніло і з вікна видно освітлений сонцем