Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Артур стояв, притулившись до стіни, відчуваючи потилицею погляд Зіни, і дивився на руденьку Жанну, котра повільно йшла до нього, даючи йому добре розгледіти себе.

— Привіт, — сказала вона, зупинившись у метрі від нього.

— Привіт.

— Стільки чула про тебе останніми днями.

— Про мене? — він здивувався.

— Так.

— Що ж ти чула?

— Що тебе звати Артур. Ти старший син диякона, в тебе є ще три менші сестри.

— Взагалі-то в мене є чотири молодші сестри і брат.

— Ого.

— Так, заповідь "плодіться і розмножуйтеся" мої батьки виконали добре, — він усміхнувся. — Що ще?

— Ти граєш на гітарі. І ти — халдей.

— Яке детальне досьє, просто море цінної інформації, — відповів він, і на губах заграла "чарівно небезпечна" посмішка.— А хто ж розповідав про мене, Жанно?

— Ти сам знаєш хто, — вона кивнула на постать позаду, і Зіна, засоромившись, вийшла на сходи, але не пішла, лишилася слухати.

— Зіна.

— Так. Розповідала, що ще дітьми ви познайомилися в літньому таборі, правда, ти, чомусь, був у таборі лише один раз, — додала вона.

— Мені одного разу було цілком достатньо. Навіть забагато.

— Чому?

— Було нецікаво. А що ще вона розповідала про мене?

— Що ти дуже гарний і розумний.

— О, навіть так? Ну, мабуть, тут до правди близько. Що ще?

— Хіба цього мало? — Жанна підійшла майже впритул. — А з того, що я бачу сама, то в особі ще одного халдея у мене з'явилася, як мінімум, компанія для перекуру.

— Звідки ти взяла, що я палю? Зіна сказала?

— У тебе в задній кишені джинсів — пачка цигарок. Пригостиш?

Вони посміхалися одне одному. Артур дістав червоний Marlboro, відкрив і простягнув Жанні відкриту пачку. На сходах важко сопіла Зіна.

За кутом стіни, біля лоджії, чувся шурхіт: щось переставляла інша дівчина. Врешті, вона подала голос.

— Жанно, треба йти, а то ця стара фурія заморить нас голодом, — почулись її кроки і вона підійшла до тамбура на простір, де Артур міг її розгледіти. Знявши заколку, вона розправляла довге русяве волосся.

Посмішка вмить злетіла з його обличчя. Весь світ кудись зник: Жанна, зала, навіть стіна, на яку він спирався. Лишилась тільки дівчина перед ним... Вона стояла в парі метрів від нього, заціпеніла, перелякано дивлячись йому в очі, а її власні, неймовірно сині очі, наповнювалися сльозами...

— Злата… — ледь чутно промовив він.

— Артур… — видавила з себе дівчина.

Пачка цигарок упала на підлогу.