Читати книгу - "На волю!"

що! — раптом нявкнув Сіролап. — Круколап сьогодні вранці спромігся вичавити з Тигрокігтя похвалу!

— Справді? — здивувався Вогнелап. — Що ж ти такого зробив, аби догодити Тигрокігтю? Навчився літати?

— Ну, — сором’язливо почав Круколап, — я зловив ворону.

— Як тобі це вдалося? — нявкнув вражений Вогнелап.

— Вона була стара, — скромно визнав Круколап.

— Але вона була величезна! — додав Сіролап. — Навіть Тигрокіготь не знайшов, до чого придратися! Хоча він був у дуже поганому гуморі, відколи Синьозірка взяла тебе за новака, — якусь хвилину він задумливо вилизував свою лапу. — Зачекай, ні, — відколи Левосерд став воєводою.

— Він просто хвилюється через Тіньовий Клан і додаткові патрулі, — поспіхом нявкнув Круколап. — Тобі варто спробувати не надокучати йому.

Їхню розмову перервав голосний крик з іншого боку галявини.

— О, ні, — підводячись, застогнав Вогнелап. — Я забув віднести Жовтоіклій її частку!

— Почекай тут, — нявкнув Сіролап, скочивши на лапи. — Я їй щось принесу.

— Ні, краще я сам, — запротестував Вогнелап. — Це ж мене покарали, а не тебе.

— Ніхто не помітить, — сперечався Сіролап. — Усі зайняті вечерею. Ти ж мене знаєш: тихий, як мишка, швидкий, як рибка. Чекай тут.

Вогнелап знову сів, не в змозі приховати полегшення. Він дивився, як його друг попрямував від пеньків до купи свіжини.

Ніби виконуючи чийсь наказ, Сіролап упевнено схопив двох соковитих мишей. Він швидко крокував до Жовтоіклої через галявину.

— Стій, Сіролапе! — прогримів голос з боку входу до вояцького кубла. Тигрокіготь вийшов і направився до Сіролапа. — Куди ти несеш цих мишей? — суворо запитав він.

Вогнелап відчув, як у нього всередині щось обвалилося. Він безпомічно спостерігав з пенька. Круколап біля нього перестав жувати і схилився над своєю трапезою; очі його були ще ширші, ніж завжди.

— Еммм… — Сіролап впустив мишей і ніяково переминав лапами.

— Ти ж не допомагаєш Вогнелапові, годуючи ту ненажерливу зрадницю?

Вогнелап дивився, як Сіролап вивчав свої лапи якийсь час. Зрештою він відповів:

— Я… еее… я просто був голодний. Я збирався взяти їх і з’їсти, бо на цих двох, — він зиркнув на Вогнелапа і Круколапа, — нічого не можна залишити, інакше мені б дісталися лише кісточки і шкірки.

— Та невже? — нявкнув Тигрокіготь. — Що ж, якщо ти такий голодний, то можеш з’їсти їх прямо тут і зараз!

— Але ж… — почав було Сіролап, насторожено глянувши на вояка.

— Зараз! — прогарчав Тигрокіготь.

Сіролап швидко схилив голову і почав їсти своїх мишей. Він розправився з першою за пару укусів і швидко її проковтнув. Із другою не вийшло так швидко. Вогнелапові здавалося, що друг ніколи її не доїсть, і його власний живіт скрутився від співчуття, але зрештою Сіролап зробив останній важкий ковток, і миша зникла.

— Тепер краще? — запитав Тигрокіготь з насмішкуватим співчуттям.

— Значно, — відповів Сіролап, стримуючи відрижку.

— То й добре, — сказав Тигрокіготь і повернувся до свого кубла.

Сіролап винувато подався назад до Вогнелапа і Круколапа.

— Дякую, Сіролапе, — вдячно пронявкав Вогнелап, тикаючи лапою в м’яке хутро друга. — Ти швидко метикуєш.

Вереск Жовтоіклої знову здійнявся над галявиною. Вогнелап зітхнув і підвівся. Він принесе їй достатньо багато їжі, щоб не довелося знову йти до неї вночі. Вогнелап хотів рано лягти спати: він добре поїв і так само добре натомив лапи.

— З тобою все гаразд, Сіролапе? — запитав він, збираючись іти.

— Мрряу-ау-ау, — застогнав Сіролап. Він скрутився на землі від болю. — Я забагато з’їв!

— Піди покажись Плямолистці, — порадив Вогнелап. — Я певен, що вона зможе допомогти.

— Маю надію, — нявкнув Сіролап, повільно шкандибаючи геть.

Вогнелап спостерігав за ним, поки над галявиною не здійнявся ще один гнівний вереск Жовтоіклої.

Розділ 10

Наступного ранку дрібна мжичка намочила верхівки крон і поволі почала скрапувати в сам табір.

Вогнелап прокинувся промоклим і геть невиспаним. Він підвівся і несамовито обтрусився, розпушивши хутро. Тоді вийшов із новацького кубла і побрів через галявину до гнізда Жовтоіклої.

Жовтоікла теж обтрушувалася. Вона підвела голову і скоса глянула на Вогнелапа, який наближався до неї.

— У мене сьогодні всі кістки болять. Що, цілу ніч дощило?

— З місяцепіка зарядило, — відповів Вогнелап.

Він підійшов і обережно поторсав лапою мох у її гнізді.

— Твоя підстилка мокрісінька. Чому б тобі не пересунутися ближче до ясел? Та частина краще прикрита.

— І що? Цілу ніч не спати через кошенят? Краще вже мокнути, — прогарчала Жовтоікла.

Вогнелап спостерігав, як вона нетерпляче тупцювала колами на своєму ліжку.

— То давай я хоча б принесу тобі сухої підстилки, — запропонував він, щоб перевести розмову з кошенят на щось інше, оскільки ця тема так засмучувала стару кішку.

— Дякую, Вогнелапе, — нявкнула Жовтоікла, знову вмощуючись.

Вогнелап почувався розгубленим. Ніяк не міг зрозуміти, чи все гаразд із Жовтоіклою. Це вперше вона йому за щось подякувала, це вперше вона не назвала його кицюнею.

— Тож не стій тут, як злякана білка. Йди і принеси мені моху! — урвала вона його роздуми.

Вогнелапові вуса аж здригнулися від замилування. Це більше було схоже на Жовтоіклу, до якої він звик. Він кивнув і кинувся геть.

Він мало не врізався у Крапохвістку посеред галявини. Саме ця королева бачила, як люто Жовтоікла напалася на кошеня напередодні.

— Вибач, Крапохвістко, — нявкнув Вогнелап. — Ти ідеш до Жовтоіклої?

— Мені немає діла до тієї потвори, — сварливо відповіла Крапохвістка. — Я, власне, тебе шукала. Синьозірка хоче тебе бачити.

Вогнелап прожогом кинувся до Високого Каменя і кубла Синьозірки.

Вона сиділа назовні, голова її ритмічно похитувалася — вона чистила собі хутро на шиї. Помітивши Вогнелапа, зупинилася.

— Як сьогодні Жовтоікла? — нявкнула вона.

— Її підстилка промокла, тож я йшов назбирати ще, — відповів Вогнелап.

— Я попрошу одну з королев пошукати, — Синьозірка ще раз лизнула своє хутро, а тоді уважно глянула на Вогнелапа. — Вона вже достатньо зміцніла, щоб самостійно полювати?

— Не думаю, — нявкнув у відповідь Вогнелап. — Але ходить вона вже доволі бадьоро.

— Зрозуміло, — нявкнула Синьозірка, а тоді на якусь мить замислилася. — Час повертатися до тренувань, Вогнелапе. І тобі треба буде добре попрацювати, щоб надолужити втрачений час.

— Чудово! Тобто дякую, Синьозірко! — промуркотів Вогнелап.

— Сьогодні ти підеш на тренування із Тигрокігтем, Сіролапом і Круколапом, — провадила Синьозірка. — Я попросила Тигрокігтя вимагати від усіх вас уже вояцьких навичок. І не переймайся через Жовтоіклу, я подбаю про те, щоб хтось про неї піклувався за твоєї відсутності.

Вогнелап кивнув.

— А зараз біжи до своїх товаришів, — наказала Синьозірка. — Думаю, вони тебе вже зачекалися.

— Дякую, Синьозірко, — нявкнув Вогнелап. Махнувши хвостом, він розвернувся і помчав до свого кубла.

Синьозірка мала рацію: Сіролап із Круколапом чекали на нього біля їхнього улюбленого пенька. Сіролап виглядав напружено, ні в сих ні