Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Я все ж таки тобі гидкий? Хоча не розумію чому.

- Ні, причина інша, в нас договір - нехай думає так. У нас і договір через ту причину, про яку он не здогадується.

- Так якщо причина тільки в договорі, може ну його.

- Герман, нас чекают.

Ми приїхали до ресторану, нас зустрічали наші батьки. Все було по-справжньому, всі були радісні, я посміхалася всім, приймала вітання. У мене навіть сльози з'явилися коли вітали наші батьки. Ніхто не знав, що це не по-справжньому.

Мила була зі мною, вона не переставала захоплюватися Германом, і не розуміла, чому я про нього мовчала. Всі довкола вітали, я приймала вітання, посміхалася. А в глибині був смуток, від брехні, і можливо від того, що все не по-справжньому, і не з тим, з ким я хотіла б. Я ще не зустріла таку людину на своєму шляху, мабуть тоді не було б всього цього уявлення.

Коли кричали "гірко", я дозволяла себе цілувати. Навіщо комусь знати, що між нами немає кохання. Герман скористався ситуацією, і при кожному випадку цілував і обіймав, я при цьому ніжно посміхалася, і шепотіла йому.

 - Ти знаєш, що на тебе чекає.

- Я розбуджу твоє кохання до мене.