Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

Частина 9

"Ти викрав мій перший поцілунок. Потім моє щастя. А в підсумку моє життя."

©Л. Дж. Шен "Викрадач поцілунків"

Намджун

Ну, і з ким тепер мені ділити ковдру вночі? Веста постійно стягувала на себе більшу частину, залишаючи мені самий край. Точніше ті два рази, коли я опинявся в її ліжку. Звісно, я міг попросити її про ще одну. Я міг купити велику. Але навіщо? Мене це влаштовувало. У цьому був певний смак. Ні, не через те, що іноді доводилося мерзнути, скоріше, це був зайвий привід притиснутися до неї. А зараз я вовтузився по холодному ліжку в своїй самотній Сеульській квартирі.

Мені потрібно було поговорити з нею. Інколи розмови псують всі відношення, а інколи навпаки, відсутність важливих слів знищує почуття. Я мав би зізнатися хто я. Але я цього не зробив.

В день концерту два тижні тому, я залишив її постіль, після нашого побачення, яке розпочиналося з тихих поцілунків, продовжувалось більш напористими, пристрасними й закінчилося, коли ми втомлені заснули притискаючись в обіймах оголеними тілами. Я залишив записку в кавʼярні, заховану в книжці, яку брав у неї, і просив зустрітися зі мною наступного дня в одній з друкарень, де я замовляв обидві ще не випущені книги. Хотів зробити їй подарунок, щоб вона завжди мала можливість отримати бажане раніше, ніж будь-хто.

Але... Я не прийшов.

Господи. Замість цих ігор в романтику, потрібно було взяти її номер телефону, або ж залишити свій. Тепер вона мене зненавидить. Або вже.

Я простогнав, на годиннику була третя година ночі. А в холодильнику мене чекала недопита пляшка соджу. Холодна підлога неприємно віддавала в ноги. Хоча... Тут все було холодним. Вся ця квартира перетворилась на льодовик разом зі мною.

Не вмикаючи світла я налив чарку і випив, відразу наливаючи наступну.

Навіть, якщо Веста дізнається хто я, в неї ніколи й нізащо не вийде зі мною звʼязатися. І я не міг.

Буквально одразу після концерту, нас позапихали в машини й відвезли в аеропорт. Конфлікт Чонгука й Техьона стих, як я і обіцяв хлопцям, але в той же час зʼявились якісь дурнуваті знімки, припускаючи, що це були жарти безглуздого додатку ШІ, які в секунду розлетілися мережею, і тепер перед будівлею компанії стояли чергові вантажівки з надписами про те, щоб Юнгі покинув гурт. Менеджери одностайно вирішили привезти нас назад в Корею, бо тепер потрібно було додатково виступати з поясненнями про дику ситуацію, і вибачатися, за те що наші айтішніки ці знімки прогавили.

А я зараз вчиняв, як останній козел, бо всі мої думки залишились біля Вести. Я намагався вмовити керівництво, щоб мене відпустили, хоча б на один день, щоб я міг пояснити їй все, але мені відмовили. Благав, щоб хтось сходив в кавʼярню чи до неї додому і залишив бодай якусь вісточку від мене, але мені знову відмовили. Навіть навпаки зробили виговор, що я завів стосунки, і нікому про це не повідомив. Стаф, який був зі мною і возив мене до неї та на наше єдине побачення, тільки знизав плечима та вибачився. А штраф за порушення правил, який виписали цьому чоловікові, пізніше сплатив я сам.

Так і просидівши на кухні всю ніч, тільки під ранок я повернувся до ліжка й зімкнув очі на декілька годин неспокійного сну.

Час плинув. Обовʼязки примушували мене летіти в Японію на запис нової пісні, який і так перенесли у світі конфлікту. Потім зйомки кліпу.

Досвід не дозволяв мені відлинювати від роботи, або ж партачити. Тож в компанії могли вже подумати, що я забув свою таємну Незнайомку.

Але ні...

Години неспинно перетворювались в дні, ті в тижні, і врешті решт перевалили за місяць. Я прочитав трилогію, про яку із захопленням розповідала Веста, переживаючи всі ті емоції, що і вона, намагаючись хоча б таким чином бути ближче до неї.

Конфлікт Юнгі майже завершився, хоча на просторах інтернету все ще можна було знайти поодинокі коментарі. Шуга поринув з головою в роботу, і майже поселився в своїй студії. Я впевнений, що колись він там зробить додатково душ, та остаточно проміняє свій дім на студію. Напевно, що скоро ми отримаємо новий альбом, який заполонить всі світові чарти. Інші ж хлопці точно так само трудилися над випуском своїх повноцінних сольних альбомів. Чімін наскільки я знав, працював одразу над двома. І тільки Джин займався підготовкою до свого весілля. Він хотів відкласти пропозицію, оглядаючи мене, і я ледь вмовив його облишити цю ідею, та жити своє життя. Я не мав жодного права заважати йому бути щасливим у стосунках, навіть якщо мої розлетілися на молекули. Так, я заздрив йому.

Інколи мої думки зливалися в рифму на сторінках записника. А інколи я тупив в одну точку, не в змозі скласти хоча б одне повноцінне слово.

Врешті решт нам дали перепочити від тренувань. Така бажана відпустка. Я кинув все і першим же рейсом, без речей, тільки невелика сумка з гаманцем, документами, і телефоном. Звичайно всі стафи знали, куди я направився, але спинити не змогли. Я залишив всі можливі адреси, де я міг би бути, враховуючи квартиру Вести, й домовився, що через декілька днів до мене приєднається один з менеджерів, та охорона, на випадок, якщо в мережу просочиться інформація про мої переміщення.

Коли я зміг дістатися до Старого Міста, з неба почали сипатись перші пухнасті сніжинки, припорошуючи сліди наших почуттів. О сьомій ранку по всьому місту вже снували машини прибираючи дорогу та посипаючи її, доки не схопився лід.

Як і першого разу, в цій кавʼярні я був першим, хто наслідив. Та сама дівчина бариста підхопилась з місця, але побачивши мене невдоволено зітхнула. Мені здалося, що вона зараз мене прогоне з кавʼярні й зачинить перед носом двері. Але ні... Вона випросталась і чекала.

- Привіт, - вимовив я, не знаючи, що ще казати.

- Привіт? Після місяця відсутності Ви кажете привіт? - здивувалась вона.

Було зрозуміло, що дівчина щось знає, і можливо більше, ніж було б потрібно, та зараз це було мені на руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍