Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

І тут коні переслідувачів захропіли і злякано заіржали.

Їх почала оточувати зграя великих сірих вовків…

06.

  Сани нарешті вибралися з глибокої хащі і виїхали на добре ущільнену дорогу. Оскар дав коню трохи відпочити, а потім пустив його кроком.

- Чи не туго? - запитала Маргарита Романа, закінчуючи перев'язку.

- Ні нормально. Нічого, загоїться. Ми цигани – народ заговорений, нас доля береже... Я молодий, хочу пожити.

- Поживеш... А зараз ляж і заспокойся, не розмовляй. Тобі не можна.

Вона сіла поряд з Оскаром, який поганяв коня.

- Ну що там? - спитав він Маргариту.

- Кулі немає, але м'які тканини зачеплені.

- Нічого. Якось дотягнемо. Ця дорога приведе нас до Андреса. Поїдемо прямо до лікаря.

- А тепер скажіть, Оскаре, як вам удалося потрапити в замок?

- Це було не так важко, як ви вважаєте, - звичною фразою відповів Оскар.

- О, я бачу для вас нічого не становить труднощів! - іронічно вигукнула Маргарита.

- Але ж я трохи чарівник! - засміявся Оскар.

- Але... як же бал, охорона і таке інше?

- Пам'ятаєте, коли я сказав, що чекатиму вас у шинку «Веселий дятел»? Там я познайомився з людиною, яка була майстром масок та організатором свят. Звали його майстер Федеріко. За вином він і сказав мені, що приїхав звідкись із великого міста влаштовувати бал – маскарад у графа Еміля.

«Намічається грандіозне свято. Приїхала сестра графа», - сказав Федеріко.

«Я ніколи не був на такому балі, а було б цікаво. Я автор. Чи не могли б ви продати мені маску і  провести мене на бал?» – почав просити я.

Він відмовлявся, і я почав умовляти його. Я поставив йому ще одну пляшку вина та тарілку смаженої баранини з бобами.

Нарешті він здався.

«Добре, я спробую, - промовив Федеріко. - Але давайте побачимося з вами завтра рано-вранці, тому що весь день я буду зайнятий, і Регденс не відпустить мене».

Він пояснив, що із західного боку замку є пролом у стіні. Замок охороняється слабо, стражників у графа не вистачає. Тож я й поїхав від вас так рано. Щоб дістатися до західної сторони замку, мені довелося залишити свій кабріолет у шинкаря та найняти Романа з його санями. Це зайняло час.

Коли я добрався через хащі до пролому, Федеріко вже давно чекав на мене і добряче підмерз.

«На жаль, вибору немає. У мене залишилася лише одна дзанні – маска Ков'єлло», - сказав він. – «Тільки у ній ви зможете бути на балу».

Я одразу ж погодився. Федеріко мав ключ від підземного ходу до замку. Він мені його вручив і показав нішу, в якій треба залишити ключ, коли я покину фортецю після балу. Я домовився з Романом, що він чекатиме мене вночі і заплатив завдаток. Далі почалося найнудніше. Федеріко розмістив мене в кімнаті для слуг під виглядом лікаря. До мене почали приходити різні слуги і кожен із своєю хворобою. І один із них мені розповів про потаємну кімнату:

«Там живе страшна істота, що заросла бородою. І я знаю хто це. Це брат графа».

Далі слуга розповів, як він зайшов у таємну кімнату за наказом графа і мало не втратив свідомість від смороду. У судинах були серця людські. Таких судин було шість. Він зрозумів – це серця вбитих дівчат.

«О, це небезпечна і страшна людина! Боже, спаси та допоможи!» - белькотів цей наляканий слуга.

Тут я зрозумів, яка небезпека загрожує вам і жахнувся. Я розумів, що багато чого залежить від випадку, від спритності, і від вашої кмітливості та таланту.

Вражена Маргарита слухала цю розповідь.

- Господи, який гріх! І ця страшна людина могла вбити мене! Я була на межі смерті.

- Так, я знаю... Я був напоготові, стояв за шторою, і хотів втрутитися... І вже придивлявся до великої вази, що стояла біля каміна, - розповідав далі Оскар. - Але... раптом з'явився граф Еміль. А потім... потім ви почали грати ту композицію, яку запам'ятали. У вас дуже гарна музична пам'ять!

- Але що це за композиція? Що це за мелодія?

- Ех, ви ще не читали мого трактату про вплив музики на людину і на все живе, - вигукнув Оскар. - Якщо коротко, то певні музичні твори мають здатність, або пробуджувати в людині добрі почуття і утихомирювати його, або навіть губити його... Ну, зараз всього не розкажеш!

- Але що стало графом? Він був наче зачарований!

- Так і є! І зачарували його ви, Маргарита, своєю натхненною грою.

- А цей жахливий його брат!

- Мені здається, що він загинув від розриву серця, - сумно сказав Оскар.

- Але... Я виразно бачила кров на його одязі.

- Ну що ви! Вам це, мабуть, здалося.

***

Через чотири дні Маргарита сиділа з батьком. Тут відчинилися двері і зайшов широкими кроками лікар. Він зняв капелюх, рукавички і почав гріти біля каміна свої довгі руки.