Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Пітер зітхнув, згадуючи ніч нападу на палац. Якби вони з Калерією дослухались до молодшої сестри, можливо батьки були б живими.

–Посуди сам, коли востаннє на наших землях з'являлися новонароджені маги? – запитав Ельгорт.

– Війна за Ґотлін.– зітхнула Ельга.– Повстання Занепалих. Напади на палац, на моїй пам'яті тільки два, а скільки їх усього було – не злічити.

– Ти не можеш знати, що це закономірно... – відповів Пітер. – Що, як у них просто сплячий ген магії? Потомствених магів явно більше, ніж новонароджених.

Найджел з Есме знову переглянулися.

–Що значить новонароджені маги? – запитала вона.

Ельга зітхнула і розвернула Айларіана в бік Найджела та Есме. Вона височіла над ними, сидячи на величезному барсі, і дивилася з занепокоєнням.

–Зі створенням джерела народилася основна маса нині існуючих магів. Відтоді якщо й народжувалися маги без циклів, то тільки потомствені. Тобто ті, у кого в роду вже були люди, що володіють магією. Якщо ви не нащадки магів, отже, новонароджені. Новонароджені маги, згідно до Книги Доль, з'являються виключно в той час, коли вони необхідні. А це означає...– закінчила Ельга.

– Щось наближається.– підтвердив Ельгорт.

– Так, щось наближається і Ґотліну необхідні ваші здібності.– додала Ельга і тут же закотила очі.–Якщо ти запитаєш що таке Книга Доль, я тебе вдарю.

–Ні, я здається... здогадуюся.– сказав Найджел.

Пітер усміхнувся.

– У будь–якому разі, ми все дізнаємося. Головне... не нервуйте.

–Сестро, зараз будуть пустельні землі, може нам краще піти в обхід? –запитав Ельгорт, почухавши за вушком Айларіана.

–Навіщо? – запитала Ельга.

Він опустив очі.

–Я хвилююся за тебе.

Ельга посміхнулась братові, поклавши руку йому на плече.

–Спасибі. Але я впораюся.

–Чиї це землі? – запитав Найджел, просто для виду, аж надто йому хотілося здаватися "своїм" у тусовці крутих магів.

–Вони чиїсь? – здивувався Ельгорт.

Пітер поник.

–Пітере? – запитала Ельга, помітивши цю зміну в браті.

–Її ім'я Пайпер. Вона володіє сонцем.

–І? – не зрозуміла Ельга.

–І... я збрехав, сказавши, що в мене немає половини. Це Пайпер. – схоже хлопець сказав це з нестерпним болем.

–Чому це тебе так засмучує? – запитала Есме.

–Вона мене ненавидить.

–За що? – запитав Ельгорт.

–Я вбив її кохання.

–Як це сталося? – запитав Найджел.

Пітер зітхнув і, перевівши погляд на хлопця, почав розповідь.

 

1850 рік. Той самий день

 

Пітер відпочивав у своєму замку, охопленому полум'ям. Сонце було високо в небі, хлопець глянув у вікно, вид якого відкривався на вогняний ліс – його володіння. Він кліпнув очима, потягнувшись і залишив своє вогняне ложе.

Пітер перевів погляд на стіну, де розташувалися чотири портрети в рамках: мати з батьком, Ельга, Ельгорт і Калерія. Він часто згадував про своїх рідних, але не дозволяв горю захлеснути його. Пітер зітхнув, потягнувся і пішов до сходів. Він спустився по перилах, зняв із гачка лук і сагайдак зі стрілами, захопивши з вази печене яблуко, вийшов на вулицю. Серед дикого полум'я і тріскучого звуку палаючої деревини, Пітер почувався затишно і спокійно. Щоб поснідати суттєвіше, йому потрібно було залишати свої затишні володіння і йти ближче до "мертвих" лісів, що оточують містечко. "Мертвими" їх називали, бо вони не були зачарованими, як кілька інших лісів у Ґотліні.

Вийшовши з палаючої гущавини, він помітив удалині, замість звичайної земної пустки, пустелю під пекучим сонцем, яка ввібрала свій жар із лісів Пітера. Це його зацікавило, бо вчора ці землі пустували. Варто було йому переступити заповітну межу між палаючою землею і піском, як у його ребро вперлося лезо, а тихий голос шепнув у вухо:

–Хто ти і, що тобі потрібно?

Пітер здивовано підняв руки.

–Я... я, прийшов із миром. Просто вирішив познайомитися, ми ж сусіди?

Лезо зникло. Почулись кроки і за мить перед Пітером постала вродлива дівчина його зросту, із золотистим довгим волоссям, очима медового кольору, вбрана в штани, короткий топ, що відкривав тонку талію і оголений живіт та  жовту накидку, що приховувала плечі та руки.

– Вогненні землі твої? – запитала вона.

Пітер підняв брову.

–Так. А ти хто, мандрівниця? – криво усміхнувся він.

Дівчина посміхнулася і прибрала пасмо за вухо.

–Я – Пайпер. Керую положенням сонця.

–А я – Пітер. Вогняний принц.– він підморгнув їй.

–Скромно.– резюмувала Пайпер. –Тож, палаючий ліс твій? Ти живеш у лісі, як волоцюга?