Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

Розділ 14: Під знаком Перлини

Сонце піднялося високо. Його теплі промені золотили море, і кожна хвиля, що м'яко колихала корабель, відбивала світло, немов безліч дрібних діамантів. Вітрила "Сріблястого Ворона" наповнились вітром, і корабель рушив у напрямку нового шляху, поки небо розцвітало в блакитному світлі. Море, яке лише нещодавно було захоплене штормами, тепер стало спокійним, і лише легкий бриз приємно обдував обличчя.

Після розмови з духом матері Кайли, усі залишили острів за спиною, і новий курс був уже позначений на карті. Вони мали вирушити до затонулого храму, де знаходилася справжня Перлина, що зможе змінити долю світу. Проте поки що в повітрі було щось більш інтимне — той невидимий зв'язок, що виник між капітаном і чаклункою. Відчуття важливості моменту і підтримки один одного зараз звучали між ними ясніше, ніж коли-небудь.

Кайла стояла на кормі, її волосся розвівав вітер, і погляд був спрямований на безкрайній горизонт. На її обличчі була суміш рішучості та тихого суму — залишки її боротьби з темними спогадами, з якими вона повинна була впоратися. Але зараз, дивлячись на море, вона почала відчувати щось більше, ніж просто сумніви чи страх. Вона відчувала спокій і безпеку — хоча навколо все залишалося невизначеним.

Ейрін підійшов до неї тихо, без зайвих слів, і став поруч. Він спостерігав за нею, намагаючись зрозуміти, що вона зараз переживає, але знав, що в таку мить навіть слова могли б бути зайвими. Він простягнув руку і ледь торкнувся її плеча. Це був його звичний спосіб показати, що він тут, поруч, готовий підтримати.

— Ти ж знаєш, що ти не одна, — його голос був спокійним і впевненим.

Кайла повільно повернулася до нього. Її погляд був сповнений роздумів, але вона посміхнулася — на мить все наче розсіялося. Вона відчула теплоту цього простого жесту.

— Знаю, — відповіла вона, її рука мимоволі потягнулася до його, і на мить їхні пальці переплелися. — Але інколи мені здається, що я все одно маю носити цей тягар сама.

Ейрін стиснув її руку, погляд залишався уважним.

— Тягар не такий важкий, коли носиш його разом. — Він усміхнувся і подивився в її очі, даючи зрозуміти, що вона не повинна цього робити на самоті.

Кайла розсміялася м’яко, і їхні очі зустрілися на мить — це було більше, ніж просто погляд. Це була ціла без слів комунікація, що зв’язувала їх.

— Я знаю, — промовила вона тихо, — ти завжди поруч.

Тим часом Джейн, що спостерігала за ними, не втрималася від свого звичного, жартівливого настрою.

— Ну що, панове, вже до романтики перейшли? — вигукнула вона, підходячи до Картана, що працював з канатами. — Може, нам краще на якийсь час закрити цей романтичний театр, а то у вас тут навіть вітер вуса піднімає!

Картан глянув на Джейн, трохи роздратовано, але не зміг стримати усмішку.

— Ти завжди знаєш, як зіпсувати атмосферу, Джейн, — сказав він, вже знаючи, що її жарти не припиняться.

— Я лише рятую вас від фальшивих почуттів! — вигукнула вона з широкою усмішкою. — Хтось має підтримати здоровий глузд на цьому кораблі.

Ейрін і Кайла не могли стримати посмішок, і навіть серйозний Картан здавалося б розсміявся в серці. Знову звичні жарти змушували атмосферу на кораблі ставати більш легкою.

Проте, навіть після жартів, кожен із них відчував вагу того, що чекає попереду. Після того, як вони залишили острів, вони вже не могли повернутися назад. Попереду був храм, який принесе їм відповідь, і Перлина, яка має вирішити долю всього світу.

— Якщо ми вже почали говорити про романтику, — заговорила Джейн, поглядаючи на капітана і Кайлу з усмішкою, — я хотіла б знати, чи буде хоча б один поцілунок до того, як ми досягнемо храму? Адже коли перлинка буде  знайдена, можна ж і відсвяткувати!

— Джейн, не сміши, — Картан, хоч і намагався залишити серйозний вигляд, все ж видавив легку посмішку. — Все має бути своєчасно.

Кайла знову посміхнулася і, звертаючись до Ейріна, сказала:

— Думаю, ми ще знайдемо час для свята. Але зараз нам потрібна Перлина. І що швидше, тим краще.

Ейрін кивнув, не відводячи погляду від її очей.

— Ти права, — відповів він, злегка стискуючи її руку. — Спочатку завжди важливіше пройти через всі випробування, а потім уже святкувати перемогу.

Тим часом, "Сріблястий Ворон" мчав вперед...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍