Читати книгу - "Учта для гайвороння"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 243 244 245 ... 279
Перейти на сторінку:
таки здобув.

— Гаррі Спадкоємець?

— Вихованець пані Тягнидуб. Гарольд Гардинг. Відтепер мусимо звати його паном Гаррі — бо ж Спижевий Йон висвятив його на лицаря.

— А-а-а…

Алейна була збентежена. Чому вихованець пані Тягнидуб має бути її спадкоємцем? Вона ж має синів власної крові. Один — пан Донел — саме служить Лицарем Брами. Алейна не хотіла здатися дурненькою, тому сказала лише:

— Молюся, щоб він виявився гідним лицарського звання.

Пані Міранда пирхнула.

— А я молюся, щоб його віспа побила. Він, чи знаєш, має вже доньку-байстрючку від якоїсь простої дівчини. Пан батько хотіли одружити мене з Гаррі, та пані Тягнидуб і чути не хотіла. Не знаю, що їй здалося негідним — я сама чи мій посаг.

Вона зітхнула.

— А чоловік мені таки не завадить. Я вже одного мала, та вбила.

— Вбили?! — перепитала вражена Алейна.

— Еге ж. Він помер просто на мені. Ще й у мені, щоб не збрехати. Ти ж знаєш, що відбувається у подружньому ліжку?

Вона згадала Тиріона, поцілунок Хорта і кивнула.

— Напевне, то було жахіття, пані. Отака смерть. Просто там, під час… поки він…

— …мене гойдав? — Міранда здвигнула плечима. — Ну так, вийшло трохи незручно. І нечемно. Пан чоловік навіть не дотримав шлюбного звичаю — засіяти мені черево дитиною. На схилі років чоловіче сім’я слабшає. І тепер ось вона я, вже вдовиця, та ледве торкана. Не найгірша дружина для Гаррі. Смію припустити, йому знайдуть і гірше. Пані Тягнидуб найпевніше одружить його з котроюсь зі своїх онук, а чи з онук Спижевого Йона.

— Як скажете, пані. — Алейна добре пам’ятала Петирові застороги.

— Ранда! Та скажи вже, годі маніжитися. Ран-да.

— Ранда.

— Отак краще. Напевне, мушу перед тобою вибачитися. Ти завважиш мене за ницу шльондру, але я була в ліжку з тим красунчиком Марільйоном. Я ж не знала, яке він чудовисько. Він так пречудово співав, і таке умів виробляти пальцями… Та я б ніколи з ним не лягла, якби знала, що він виштовхне пані Лізу крізь Місячні Двері. Зазвичай я не сплю з чудовиськами. — Міранда роздивилася Алейнине обличчя та груди. — Ти вродливіша за мене, зате в мене груди більші. Маестри кажуть, великі цицьки виробляють не більше молока, ніж малі, та я їм не вірю. Ти колись бачила мамку-годувальницю з малими цицьками? Твої для дівчини твого віку — нівроку. Та вони байстрюцькі, і я ними не перейматимуся.

Міранда підібралася верхи на мулі трохи ближче.

— Ти знаєш, що наша Мія — вже не діва, так?

Алейна знала. Одного разу, коли Мія підвозила харчі, гладуха Мадді прошепотіла їй на вухо.

— Мені сказала Мадді.

— А чого ж! У неї рот ширший за її дупу, а таку дупу ще пошукати. Міїним любчиком був Михел Черленець, колишній зброєносець Лина Корбрея. Справжній зброєносець, не отой лайдак, якого пан Лин тримає при собі зараз — кажуть, що узяв за гроші. А Михел був найкращим молодим мечником у Долині, хоробрим та шляхетним… принаймні так думала бідолашна Мія, доки він не одружився з донькою Спижевого Йона. Певно ж, князь Гортон його думки не питав, але все ж з Мією так чинити не годиться. Жорстоко це.

— Панові Лотору вона до вподоби. — Алейна зиркнула на погоничку мулів за двадцять кроків унизу. — Дуже до вподоби.

— Лоторові Брюну? — здійняла брову Міранда. — А вона знає?

Але відповіді чекати не стала.

— Та ні, йому годі й сподіватися. Пан батько намагалися влаштувати Мії шлюб, але вона ні про кого не схотіла чути. Бо ж уперта, як її родичі мули.

Алейна мимоволі почала відчувати приязнь до старшої дівчини — бо не мала подружки для пліток, відколи зникла бідолашна Джейна Пул.

— Гадаєш, панові Лотору вона подобається як є, у залізі та шкірі? — спитала вона Міранду, бо та напевне мала тямити в таких речах. — Або він бачить її вві сні у шовках та оксамитах?

— Він же чоловік, серденько. Уві сні він бачить її голою.

«От знову вона хоче, щоб я зашарілася.»

Напевне, пані Міранда почула її думки.

— Ти так чарівно рожевієш щічками. А мене коли фарба бере, то я стаю схожа на червоне яблуко. На щастя, я не червоніла вже багато років. — Міранда нахилилася ближче. — А чи не хоче твій батько знову одружитися?

— Батько?

Алейна ніколи про це не думала і тепер чомусь зіщулилася, згадавши вираз на обличчі Лізи Арин, коли та вилітала крізь Місячні Двері.

— Ми знаємо, який він відданий пам’яті пані Лізи, — мовила Міранда, — та не можна ж жалобитися вічно. Щоб розрадити горе, йому потрібна молоденька гарненька дружина. Гадаю, він міг би вибрати будь-кого з половини шляхетних дівчат Долини. Хіба знайдеш кращого чоловіка, ніж наш хоробрий пан намісник? От лишень якби його звали якось ліпше, ніж Мізинець. Ти, часом, не знаєш, чи справді у нього там… мізинчик?

— Мізинчик? — Алейна знову зашарілася. — Та ні… я ніколи…

Пані Міранда зареготала так гучно, що Мія Камінець аж обернулася.

— Та не зважай, Алейно! Я певна, все там у нього гаразд.

Вони подолали вирізьблену вітром зі скелі браму, де за світлий камінь чіплялися довгі бурульки, капотячи їм на голови. На тому боці стежка звузилася і пірнула униз на сотню стоп. Міранді довелося від’їхати назад; Алейна дала своєму мулові волю і міцно вчепилася у сідло, нажахана крутим схилом. Тут сходинки були витерті підкованими копитами безлічі мулів за довгі століття і нагадували вервечку мілких кам’яних мисок. Дінця мисок заповнювала вода, виблискуючи золотом у полудневому сонці. «Зараз тут вода стоїть, — подумалося Алейні, — та як стемніє, все замерзне на кригу.» Вона раптом усвідомила, що затамувала подих, і дозволила собі видихнути. Мія Камінець та князь Роберт майже досягли скелястого шпилю, де схил знову вирівнювався. Алейна спробувала дивитися на них і тільки на них. «Я не впаду, — сказала вона собі. — Мули Мії мене довезуть.» Вітер вищав навколо; сходинка за сходинкою — туп, шкряб — мули долали шлях. Здавалося, на це пішло ціле життя.

І ось раптом Алейна опинилася унизу, захована разом з Мією та малим князем за покрученим кам’яним шпилем. Попереду лежала висока сідловина, вузька та скрижаніла. Алейна чула вереск вітру, щулилася, коли він смикав її за

1 ... 243 244 245 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учта для гайвороння"