Читати книгу - "П'ята Саллі"

Вона швидко проштовхнулася крізь обертові двері у вестибюль, у якому на неї вже чекала Меґґі.

— Як ви? — спитала Меґґі.

— Трішки знервована.

— Хто?…

— Я Саллі. — Вона вручила Меґґі зіжмакану записку.

Та глянула на неї, похитавши головою.

— Ви, мабуть, себе жахливо почуваєте.

— Вибачте, що так турбую вас. Я знаю, що доктор Еш дуже заклопотаний.

— Вам не варто хвилюватися, телефонуйте в будь-який час дня чи ночі, Саллі. — Меґґі провела її до холодної білої кімнати для огляду. — Тепер трохи відпочиньте. Доктор Еш приймає іншого пацієнта. Він підійде до вас десь через п’ять хвилин.

— Дивовижно, я навіть не знаю, чому я тут. Мені невтямки, що відбулося. Можливо, що й нічого не сталося. Мені так соромно.

— Не думайте так, Саллі. Я знаю, на те була якась серйозна причина, й він допоможе вам з цим розібратися.

— Сподіваюся. Мені страшно. Будь ласка, не зачиняйте двері.

Саллі відкинулась назад та обперлася головою об стіну, все ще відчуваючи себе досить напруженою. Вона зазвичай нервувала в лікарнях.

Через кілька хвилин її стривожив звук голосів. Дві жінки, що проходили повз кімнату, заглянули досередини. В однієї медсестри був чорний бейджик із білими літерами, в якому було вказано «П. Даффі, дипломована медсестра». Інша була вдягнена у звичайний одяг. Коли вони побачили, що вона їх помітила, то відвернулися. «Це та множинна?» — почула Саллі від однієї з них. Їхні голоси звучали так, ніби вони увійшли до сусідньої кімнати, й вона все ще могла їх чути.

«Еш, здається, так думає».

«Від самої думки про це мене аж теліпає».

«Я не вірю в множинну особистість».

«Але доктор Еш…»

«Слухай, ну ти ж пам’ятаєш, яким був Еш до того, як знайшов цю? Коли психіатрові набридають звичайні шизофреники та маніакальні депресивники, він починає шукати собі якісь нові екзотичні хвороби».

«Думаєш, вона прикидається?»

«Не прикидається. Всі знають, що істеричні невротики відчувають, якими їх бачать їхні лікарі, й те їм і показують. Всі знають, які в Еша були емоційні проблеми до того, як вона з’явилася. Слухай, синдром вигорання зустрічається у багатьох хороших психіатрів».

Тоді двері зачинились, і їхні голоси затихли. Вона це дійсно почула, чи лиш уявила собі?

Відчинилися двері в коридорі навпроти, й худорлява дівчина з клоччастим волоссям, прищами та знервованим поглядом вийшла звідти разом із Меґґі.

Саллі втупилася собі в ноги, щоб уникнути погляду дівчини. Вона ні з ким зараз не хотіла розмовляти. Після того, що почула від тих жінок, їй хотілося підхопитися і втекти.

Через кілька хвилин Меґґі повернулася та відвела її в кабінет Роджера.

— Саллі, що трапилося? — запитав Роджер. — З вами все добре?

— У мене жахливий головний біль.

Меґґі кинула погляд на Роджера.

— Хвилину тому все було гаразд.

Він підвівся та допоміг Саллі сісти.

— Щось сталося?

— Я чула, як вони говорили, — сказала Саллі. — Та медсестра, Даффі, та інша жінка розмовляли про множинні особистості. Вони сказали, що істеричні невротики вигадують різне для своїх психіатрів. Я нічого для вас не вигадувала, докторе Еш. Клянуся вам. Не вдаю, не прикидаюся. Я не знаю, що відбувається в моїй голові, але це насправді. Це просто пекло!

— Даффі… Чорт забирай, ну й дурнувата жінка. Якби я міг, я б…

— Моя голова, докторе Еш! Болить!

Вона відчула в голові тиск, ніби мозок скрутився у вузол, а коли він затягнувся тісніше, її волосся затягнулося щільніше до центру скальпа.

— Це відбувається знову. Я не можу витримати.

Він узяв її за руку.

— Не опирайтеся, Саллі. Просто заспокойтеся. Забудьте про те, що говорили ті дурні жінки. Ми ще матимемо можливість це обговорити. Меґґі, принеси води.

Вона бачила, як рухається Меґґі, але сама тремтіла, Роджер перед її очима розмивався, а їхні голоси віддалились, ніби у неї в голові були коліщата всередині інших коліщат, кожне крутилося з різною швидкістю, а вона могла переходити з одного на інше, її відносило від центральної осі, від себе самої, на якій крутилися інші.

Він щось їй говорив, намагався дотягнутися до неї словами, але Саллі не могла залишатися в центрі. Її віднесло, спочатку на друге колесо, потім на третє, що все крутилося й крутилося. А тоді викинуло геть, і центр перетворився на суцільну розпливчасту пляму. В неї запаморочилося в голові й за мить до того, як відключитися, вона подумала, що треба буде якось запитати, від чого ж він вигорів.

Шість

Нола розплющила очі й саме збиралася відповісти на поцілунок Тодда, коли роззирнулася довкола та зрозуміла, що вона в оглядовій кімнаті лікарняні, а на неї витріщаються лікар у білому халаті та жінка, яких вона до того ніколи раніше не бачила. Вона, як завжди, сіла тихо, чекаючи якоїсь вказівки щодо того, чому вона тут і що взагалі відбувається.

— А зараз, Саллі, — сказав лікар, — я б хотів, щоб ви мені розповіли все, що пам’ятаєте, відколи сьогодні вдень пішли з роботи.

Отже, він думав, що перед ним — Саллі. Якщо це той психіатр, про якого згадувала Деррі, їй не хотілося з ним мати жодних справ.

— Саллі, з вами все гаразд? — перепитав він. — Чому ви так дивно на нас дивитеся?

— Тому що я дивно себе відчуваю. Я багато пережила за ці дні, а ще не знаю, чому я тут, і це мене дратує.

— Ви тут, бо Деррі попросила про термінову зустріч. Вона зателефонувала і сказала, що ви ледь не вбили дитину. Ви не вважаєте це достатньою причиною для вашого тут перебування?

Нола прикрила долонею рот.

— Це не я. Я ніколи такого не робила. Деррі не мала права влаштовувати зустріч для мене.

Нола побачила, як вони обмінялися стурбованими поглядами, і зрозуміла, що бовкнула зайвого. Вона відкинулася на спинку, схрестила ноги та глянула спочатку на нього, потім на неї. Тоді вона розслабилася, струснула волосся, провівши по ньому пальцями.

Лікар нахилився вперед та уважно на неї глянув.

— Чи не могли б ви сказати, як вас звуть?

— Спочатку скажіть, хто ви, де я і чому я тут.

— Досить чесно, — сказав він. — Я — доктор Роджер Еш, ваш психіатр. Це — Меґґі Голстон, моя медсестра та найчастіше — моя асистентка. Ви у клінічному центрі психічного здоров’я Мідтауна, бо Деррі сказала, що Саллі в біді.

Вона кивнула.

— Що ж, я — не Саллі. Думаю, ви вже здогадалися. Я Нола. І ви не мій психіатр. — Їй сподобалося здивування в його очах. — Як я бачу, мене ви не очікували.

— Саме так, — сказав