Читати книгу - "Ловець снів"

напади маніакального сміху позбавляють його інтонацію хоч якоїсь суворості.

— Не буду, якщо вона не огризатиметься, — кинув на ходу Піт. Голос, який доніс вітер, чимось нагадував ображену бабцю, від чого Генрі засміявся ще дужче. Щоб подивитися на рану від перемикача поворотників, він спустив джинси й кальсони, залишивши самі труси.

Це був неглибокий поріз на внутрішньому боці стегна, дюйми три[32] завдовжки. Крові натекло чимало — вона досі сочилася, — але Генрі здалося, що нічого надто страшного не сталося.

— Що за фігня? У тебе голова взагалі є на плечах? — пролунав невдоволений голос Піта з іншого боку перевернутого «скаута», двірники якого досі «рип-бумкали» з боку в бік. І хоч мова Піта була пронизана лайками (напевне, під впливом Бобра), Генрі вона, як і раніше, нагадувала скарги підстаркуватої шкільної вчительки, і від цього він знову розсміявся, коли натягав штани.

— Якого біса ти тут розсілася посеред цієї довбаної дороги, посеред цієї довбаної хуртовини? Ти п’яна чи що? Або на наркоті? Це ж якою тупоголовою коровою потрібно бути! Гей, чого мовчиш? Через тебе ми з другом мало не загинули, так що хоча б… А-а-а, трахни мене, Фредді!

Генрі обійшов розбиту машину саме вчасно, щоб побачити, як Піт гепнувся на сніг біля міс Будда. Певно, знову меніск защемило. Жінка на нього так і не подивилася. Помаранчеві стрічки теліпалися на її шапці, обличчя було повернуте прямо до вітру, широко розплющені очі не блимали, коли сніжинки липли просто до них і танули. Генрі, незважаючи на все, що з ними сталося, відчув цікавість. Що це вони знайшли тут?

3

— А-а-а, твою ж мать, сука, як боляче!

— Ти в порядку? — запитав Генрі і знову розсміявся. До чого дурне запитання!

— Що, схоже, що я в порядку, розумнику? — уїдливо процідив Піт, але, коли Генрі нахилився над ним, відмахнувся. — Та добре, виживу. Перевір краще цю кляту принцесу. Чого вона тут сидить як пень?

Генрі опустився на коліна перед жінкою і скривився від болю — так, ноги боліли, але плече теж нило, а шия стрімко дерев’яніла, — хоч і продовжував усміхатися.

Він побачив аж ніяк не прекрасну даму в біді. Щонайменше років сорок, до того ж досить огрядна. Незважаючи на щільну куртку і бозна-скільки чумарок під нею, спереду чітко проглядалися непомірні опуклості, для яких, очевидно, і було винайдено операцію зі зменшення грудей. З-під вушанки вибивалось абияк підстрижене волосся. Як і Генрі з Пітом, вона була в джинсах, тільки одне її стегно було ширше, ніж два стегна Генрі разом узяті. Перше слово, яке спало на думку, — «селючка»: жінок такого типу зазвичай уявляєш собі на захаращеному дворі поруч із двосекційним трейлером, де вони розвішують білизну під спів Ґарта або Шанаї[33] з радіо у відчиненому вікні… або як вони купують харчі в крамниці Ґосселіна. Помаранчеве вбрання вказувало на те, що вона могла в цьому лісі полювати, але в такому разі де її рушниця? Засипало снігом? Широко розплющені темно-блакитні очі були зовсім порожні. Генрі пошукав поглядом її сліди й не побачив. Без сумніву, їх стер вітер, і все ж це було якось моторошно. Немов вона звалилася з неба.

Генрі стяг рукавичку і поклацав пальцями перед жінчиними очима. Очі моргнули. Не дуже сильно, але більше, ніж він очікував, ураховуючи, що вона навіть не поворухнулася, коли за кілька сантиметрів від неї промчала багатотонна машина.

— Гей! — закричав він їй в обличчя. — Гей, отямтесь! Прокидайтесь!

Він знову поклацав пальцями, але не відчув їх — і коли вони встигли так замерзнути? «Схоже, ми вскочили по самі вуха», — подумав він.

Жінка ригнула. Прозвучало це напрочуд голосно, навіть при тому, що в деревах гув вітер, і, перш ніж відрижку віднесло з повітрям, Генрі відчув запах, водночас гіркий і ядучий, який чимось нагадував медичний спирт. Жінка ворухнулась і скривила обличчя, після чого випустила гази з довгим звуком, схожим на тріск тканини, що розривається. «Напевне, — подумалося Генрі, — у місцевих так заведено вітатися». Від цієї думки його знову кинуло в сміх.

— Ні хріна собі! — пролунав голос Піта майже над самим його вухом. — Вона зараз, напевне, собі штани підірвала таким вихлопом. Ви що пили, леді, «Престон»? — І до Генрі: — Вона точно щось пила, і якщо не антифриз, то я — мавпа.

Генрі теж відчув цей запах.

Очі жінки несподівано піднялись і зустрілися з поглядом Генрі. Його вразив біль, який він у них побачив.

— Де Рікі? — промовила вона. — Мені потрібно знайти Рікі, він останній, хто залишився. — Обличчя жінки перекосилося, губи її розтиснулись, і Генрі помітив, що в неї немає половини зубів. Решта нагадували стовпи зруйнованого паркану. Вона знову ригнула, і запах був такий сильний, що на очі Генрі навернулися сльози.

— Господи Ісусе! — мало не зірвався на крик Піт. — Що це з нею?

— Не знаю, — сказав Генрі. Він знав лише, що погляд жінки знову зробився відсутнім і що тут, чорт забирай, щось відбувається. Якби він був сам, можна було б сісти поруч із цією жінкою та обхопити її руками — набагато цікавіше й загалом унікальне розв’язання остаточної проблеми, ніж «вихід Гемінґвея». Але потрібно було думати і про Піті, який іще не закінчив і першого етапу лікування від алкоголізму, хоча, безсумнівно, збирався це зробити.

Крім того, йому було страшенно цікаво.

4

Піт сидів у снігу, розтирав коліно, дивився на Генрі й чекав, поки той що-небудь зробить. Це було зрозуміло, бо в їхньому квартеті ідеї найчастіше приходили від Генрі. Лідера серед них не було, але Генрі був ближчий за інших до цієї ролі. І так було навіть у молодших класах. Жінка тим часом ні на кого не дивилась, її погляд був спрямований у сніг, що летів з неба.

«Заспокойся, — подумки наказав собі Генрі. — Зроби глибокий вдих і заспокойся».

Він зробив глибокий вдих, затримав повітря в грудях і видихнув. Покращало. Трохи. Що коїться з цією тіткою? Не важливо, звідки вона взялася, що тут робить і чому її відрижка пахне розбавленим антифризом. Що з нею відбувається просто зараз?

Явно шок. Мегапотужний шок, що переходить у ступор, підтвердження — її абсолютна нерухомість, коли «скаут» пронісся за волосину від неї. І все ж вона пішла в себе не настільки,