Читати книгу - "Місто собачих снів"

а вони хай лабають. Подивимось на що вони здатні…

Група повід’єднувала інструменти і повернулась за свій столик. “Вороги” піднімалися на сцену. Гриня підійшов до Сергія, який длубався за пультом.

– Хто це? – запитав він, кивнувши на сцену.

Сергій на мить підвів погляд.

– Та ці, столичні… “P.S.”, чи як їх там… А он ті, – довговолосий кивнув у напрямку іншого ворожого табору, – це “Капітолій”. Вони теж, здається, не з Міста… Ти порядок знаєш? – раптом запитав він Климовського.

– Який порядок? – перепитав Гриня.

Сергій облишив пульт і розвернувся до хлопця.

– Зараз прийде наше вельмишановне Журі, – закурюючи, сказав він. – Вони бахнуть по чарці за барною стійкою і всядуться он за той столик. – Сергій тицьнув пальцем у “знаменитий” стіл. – Буде жеребкування. В сенсі, хто за ким виступатиме…

В цей час столичні грали якусь пісню. Лисий вокаліст посилено гарчав у мікрофон. Гриня піймав себе на думці, що їх тексти доволі таки примітивні. “Я розкину руки, я злечу у небо, я обійму хмари…”. Політ фантазії п’ятнадцятирічного юнака, подумав Климовський. Ну, полинеш ти в небо. Що ти хочеш цим сказати? Що ти даєш людям цими словами? Ти хочеш показати, що на землі фігово? Чи ти просто хотів в дитинстві стати космонавтом? Музікогагарін… Гриня незадоволено похитав головою.

Попса.

Незважаючи на рокове аранжування.

– А хто в Журі? – неуважно запитав він Сергія, продовжуючи дивитись на сцену.

Довговолосий так же неуважно відповів, що до складу Журі входять Поважний ДіДжей, Відомий Вокаліст і Забутий Рокер. Одним словом, заслужені люди “Гайки”. Гриня подякував Сергію за інформацію, подумав, що він непоганий чувак і повернувся до своїх. За цей час на сцені підлаштовувались вже “капітолійці”. Климовського вразив їх склад: гітарист, трубач і співаючий барабанщик. Ще більше здивував хлопця репертуар “Капітолія”: оброблені-перероблені пісеньки з “совкових” дитячих мультфільмів.

В цей час Михась, Павлюша і Фашист відверто реготали. Гриня подивився на них і теж посміхнувся. Михась філософськи розмірковував на теми: “Навіщо цьому ударнику червоні шорти?” і “За які гріхи група “Капітолій” пропила басиста?”. Зненацька Михась змінив напрямок своєї думки і розповів анекдот про рок-групу, в якій було лише два барабанщика і гітарист:

– … і тоді їм кажуть: “Як же ви в такому складі грати будете?!”. Барабанщики переглянулися і один з них видає фразу: “Казав тобі, що не треба було гітариста брати!”.

Анекдот був старим і бородатим, але настільки актуальним, що всі засміялися.

– … або ще такий прікол: зібралась Справжня Рок-Група виступити на одному сейшні. Прийшли, а басиста нема. Чуєш, Студік, то напевно був твій брат! Бо такий же халявник! Бу-га-га! Так от, басиста нема. Чекають його, матюкаються, курять одну цигарку за одною – а його нема! Тут вже їм і виступати час, публіка скандує, решта груп теж нервуються – чого це вони не виходять? Ну, Рок-Група переглянулась… А що робити? Пішли на сцену без басиста. Почали лабати – лажа повна! Відлабали, значиться, вийшли за сцену, курять, руки у всіх тремтять, злю-у-учі! Аж тут з’являється басист, як красне сонечко, посміхається, щасливий такий. Його всі питають: „Де ж ти, падло, був?!”, а він: „Чуваки-иии, я тут нас із залу слухав – без баса така хєрня виходить!”.

Всі зареготали. Анекдоти про Справжню Рок-Групу були Михасевою фішкою.

– Виступає, карочє, Справжня Рок-Група на сейшні. Почали лабати, злабали вступ, перший куплет, приспів, лабають програш. І тут вокаліст викупає, що начисто забув початок другого куплету. Він в ритмі танцю підгрібає до гітариста. Той патлами махає, он як той пінджюрас з „P.S.” (всі засміялись), соляк витягує, всі діла. Вокаліст йому кричить: Чувак, як другий куплет починається? Той: Хєр його знає, іди в басиста спитай. Вокаліст в ритмі танцю гребе до басиста. Той стоїть такий серйозний, подумки долі рахує, на гриф уважно дивиться. Вокаліст йому: Чувак, як другий куплет починається?! Басист відповідає: Та хєр його знає, іди в барабащика запитай! А програш то закінчується! Вокаліст просто біжить до драмсів, там сидить такий собі барабанщик – лупить по кухні, як коваль по наковальні; по чому тільки можна, по тому і валить! Вокаліст йому кричить: Чувак, йопта, як другий куплет починається?!! А барабанщик, луплячи що є дурі по зілжинах *: Та хєр його знає, чувак! А яку пісню граємо?!..

Гриня, сміючись, глянув на годинник. 19.45. Де ж це Журі? Вже публіки так добряче зібралося, а їх нема…

Проте Климовський даремно турбувався. Невдовзі Журі з’явилося у повному складі, провело ритуал, описаний Сергієм, і вмостилося за своїм столиком. Гриня подивився на Сергія, той махнув рукою, мовляв, йди до них. Климовський піднявся і підійшов до Журі. За ним слідом підтягнулися Лисий та співаючий ударник. Грині кинулася у вічі кумедна бейсбольна кепка Відомого Вокаліста. Поважний ДіДжей окинув хлопців зверхнім поглядом.

– Значить правила такі, – жорстко сказав він. – Кожна група представляє по п’ять пісень. Зараз потягнете жереб, хто за ким виступатиме… В цілому проводиться десять відбіркових турів, по три колективи. Десять ми відбираємо на гала-концерт, що буде проводитися на День Міста, решті дякуємо. Результати ми оголосимо десь перед Новим роком. – Поважний ДіДжей виклав три листка. – Ну, вперед, на барикади…

Музиканти взяли по листку. Гриня витягнув номер “1”. “Капітолій” виявився другим, завершувати програму мали “P.S.”. Журі записало послідовність виступів, непереконливо побажало успіху і виявило бажання починати. Гриня підійшов до своїх музикантів. На серці в нього повеселішало: поруч хлопців попивали коктейлі Маркіта і ще якась дівчина, очевидно її подруга. Гриня посміхнувся Мар’яні, теж отримав посмішку і взяв гітару.

– Пішли, орли, – звернувся він до музикантів. – Ми сьогодні “розігріваємо”. Всі послідовність пісень пам’ятають?

Група моментально загасила недопалки, підхопилась і рушила до сцени. Там вже красувався Сергій, що був одночасно і конферансом. Але Гриня не слухав, що вигукує довговолосий. Він думав про те, що ніхто з друзів не прийшов. Ні його, ні Михася, ні Фашиста… Сім гриваків за вхід до клубу виявилися великим западлом. Навіть Михасевої Ксюші нема! Ще він думав, що не повинен облажатись. Забагато праці вкладено в цей виступ. Все має бути добре. Перед сценою Климовський зупинився.

– Ми порвемо їх, – серйозно сказав він хлопцям. – Ми варті цього довбаного Фестивалю. Ми варті, пацани…

– …і відкриває сьогоднішній вечір… – довговолосий на сцені зробив ефектну театральну паузу і несподіванно рявкнув: – Гру-у-упа!

Глядачі мляво