Читати книгу - "Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі"

нам довелося б показати ворогові спини... Мамелюки! Пам’ятаєте сотника, котрий закликав нас до бою голосом, що нагадує клекіт орла? Він змахнув оголеною шаблею і врізався у ворожий натовп, немов сокіл у голубину зграю. Наші збадьорилися і, як камінь із пращі, кинулися за ним і прорвали лави чорношкірих. І знову гордо замайорів наш прапор. Хто був цей сотник?

— Махмуд! Махмуд! — волала площа.

— Мамелюки! — знову пролунав чийсь голос. — Нижче руїн Фів стояв наш загін. Він був оточений ворогами. Атбарські племена, підтримані з тилу нашим невсипущим ворогом негусом Шоа, готувалися напасти на нас. На наш сором, нині покійний Багир-бей — хай не позбавить його аллах блаженства на тому світі — не наважився атакувати противника. Вороги немов відчули, що ми нерішуче діємо. Вони оточили нас і так стиснули в кільце, що ми не могли поворухнутися. Нам лишалося одне з двох: або скласти зброю, або прорвати вороже кільце. Хто тоді, мамелюки, гукнув: «За мною, браття!» Підняв він на дибки коня, кинувся з оголеною шаблею на вождя негрів Гутжар-Хату і одним ударом зніс йому голову?

— Махмуд! Махмуд! — знову пролунали захоплені вигуки.

Тоді Омер-бей-Саїд, оточений почтом, звернувся до мамелюків:

— Слава аллаху, творцеві Всесвіту і нашому покровителю! — урочисто проголосив він. — Все зрозуміло: глас народу — глас божий! Так вирішило віддане аллаху воїнство мамелюків, і нехай буде так! Є у нас Махмуд-бей — наш брат та однодумець!

Радісним вигукам не було кінця. Омер-Саїд зняв з пояса шаблю. Він виждав, поки хвилювання серед мамелюків стихло, і голосно гукнув:

— Махмуд-бей!

Лави мамелюків розсунулись, даючи дорогу вершнику. Вперед виїхав ставний воїн на золотистої масті коні. На ньому був строкатий шовковий халат, на голові червоніла феска. Злегка кучеряве волосся, бліде обличчя з прямим носом і сірі очі не залишали сумніву в тому, що обраний на високу посаду мамелюк за походженням не осман і не араб.

Махмуд помітно хвилювався. Він стримував коня, який, гарячкуючи, ставав на дибки.

— Лови! — вигукнув Омер-Саїд і кинув вершникові шаблю. Блиснули оброблені золотом піхви.

Махмуд-бей спритно підхопив шаблю.

Знову пролунали схвальні вигуки, і мамелюки оточили Махмуд-бея.

XV

У бірюзовому палаці Каїра зібралися всі двадцять чотири беї.

Вождь вождів Омер-бей-Саїд, схвильований і обурений, звернувся до них:

— Обранці і ватажки! Ви вже, мабуть, чули, яке несподіване, жахливе нещастя спіткало нас. В Олександрії висадив свої війська франкський паша над пашами — Наполеон Бонапарт. Він невпинно просувається до Каїру. На нас іде ворог небезпечний, випробуваний і загартований у багатьох битвах, ворог, який прославився своїми блискучими перемогами, ворог, охоплений гординею. Що я можу вам сказати, мамелюки, вам, які звикли до бою з юних років? Наступає грізний ворог... Відповідь наша може бути тільки одна: ми повинні зустріти його гострим мечем! Мамелюки! Чи варто приховувати, що справи наші кепські і в середині країни. Серед фелахів велике бродіння. Дехто заздалегідь святкує перемогу коротконогого франкського паші над пашами. «Може, прийде порятунок і настане край пануванню мамелюків!» — кажуть вони. Треба негайно підготуватися до відсічі... Продуманий план і запеклий опір або — славна смерть...

Беї вислухали слова ватажка, затамувавши подих. Всі зрозуміли, що становище справді важке.

— Мені невтямки, — порушив мовчанку наймолодший з присутніх — Аслан-бей, — що змусило коротконогого пашу над пашами ворогувати з нами? Чого він хоче від нас? Чим ми йому завадили? Де наша країна і де Франція?! Ні з ним, ні з його військами у нас ніколи не було зіткнень. Що привело його сюди, так далеко?

— Все легко можна пояснити, дорогий Аслане, — відповів сивий довгобородий старий. — Паша над пашами розбив війська інших народів і для звеличення свого імені пішов походом на нас. Адже це властиве всім мужнім воїнам.

— Що ж! Нехай завітає сюди. Ми зустрінемо його, як треба! — крикнув смаглявий Хаір-бей.

— Все це так, і ми перед ним не відступимо! Мамелюк не жахається смерті. Та будь-який похід буває викликаний якою-небудь важливою причиною. Я думаю, що і цей напад не без причини. До нас же доходили вісті про те, що паша над пашами Наполеон має намір оголосити війну Англії. Та, мабуть, навіть Наполеон не наважується взятися за таку небезпечну справу. Не маючи сил нанести прямий удар Англії, він хоче підірвати англійську торгівлю... — втрутився в розмову Кілмен-бей, чоловік середніх років.

Махмуд-бей перервав цю промову.

— Можливо, що це так. Але з’ясування причин не принесе нам ніякої користі. Припустимо, що зараз тут перед нами з’явиться коротконогий паша над пашами і сам роз’яснить і розтлумачить нам, що змусило його йти походом на Єгипет. Від цього нічого не зміниться. «Я сильний і йду на вас. Якщо ви сильні, спробуйте чинити опір мені», — скаже він.

— Ми його гідно зустрінемо! — крикнули беї і схопилися за шаблі.

Зі швидкістю блискавки облетіла весь Єгипет звістка про навалу франків. Кожен мамелюк, якщо він тільки міг рухатися, почав готуватися до походу. Мамелюки чудово розуміли, що вони мають справу вже не з африканцями, яким вони не раз завдавали поразки в нерівних битвах. Тепер проти мамелюків виступав славетний на весь світ, великий Наполеон Бонапарт, з армією, озброєною кращими на той час рушницями й гарматами. А у мамелюків майже не було артилерії. Вони славилися як відмінні кіннотники. Мамелюки не боялися смерті і проявляли в бою дивовижну відвагу. Та шабля, який сміливець її не тримав би, все ж є слабка зброя проти гармати! Мамелюки добре усвідомлювали, що від нинішньої перемоги або поразки залежить їхнє панування в Єгипті, а можливо, навіть саме існування. Тому вони вирішили битися з небезпечним ворогом не на життя, а на смерть.

Висадившись в Олександрії, Бонапарт рушив до Каїру.

Каїр — столиця Єгипту. По-арабськи називається Мазул-Кахира, що означає непереможний. Місто розташоване на правому березі Нілу. Воно засноване в VII столітті нової ери арабським сардаром Амру-Фостатом. Пізніше, в X столітті, сардар Гохарі побудував поруч зі старим містом нове. У наші дні обидва міста — старе і нове — з’єдналися.

Навколо Каїра розташовані пам’ятники єгипетської культури, колись величної, але тепер мертвої. У десяти-п’ятнадцяти кілометрах на південь від Каїра вид­ніються руїни столиці древніх єгиптян — міста Мемфіса. На північ, на відстані кількох кілометрів, знаходяться руїни Геліополіса, а на захід, за Нілом, в десяти-п’ятнадцяти кілометрах, на кордоні голої пустелі, височіють три гігантські піраміди, побудовані за дві з половиною тисячі років до нової ери. Ці споруди своїми грандіозними розмірами і досі вражають людство. Найвеличніша піраміда — піраміда Хеопса має в довжину 227 метрів, стільки