Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 16 -

— Це ж вона, так?

— Не розумію, про що ти говориш.

Полум’я в багаті яскраво палахкотіло, нічна прохолода, далеке співання цвіркунів, а ще запах зеленої трави та аромат топленого шоколаду. Засинати під нічним зоряним небом, в такій атмосфері для Уайта було справжньою насолодою. Це йому нагадувало дитинство та поїздки з батьком, які він не цінував, доки не подорослішав. Зараз, це не було приємною поїздкою, та все ж ніхто не забороняв Роувену насолоджуватися природою. Особливо, коли серед десятків наметів, був той, про який би він не хотів нічого знати й чути. Те, як його шляхи знову перетнулися зі шляхом Сільсії, його турбувало не на жарт.

 Роувен не міг підтвердити свою здогадку про походження Аберхат, і йому неймовірно хотілося, щоб будь-яка знайдена інформація в майбутньому, спростувала її причетність до короля Астріда. Ці думки крутилися в його голові з моменту, як він покинув королівський палац. Коли Уайт зустрів дівчисько з борделя в лісі Раві, серце його шалено загупотіло.

«Мені потрібно знайти хоча б одну причину, щоб її зненавидіти! Так принаймні, я в ній не бачитиму жінку!» — переконував себе Роувен, відсторонюючись від думок про те, що Сільсія може йому справді подобатися.

— Роу, я не перший рік з тобою знайомий. Та дівчина, — Адріан косо поглянув в бік палатки, де власне й була Сільсія разом із своєю подругою. — Сільсія Аберхат, це ж з нею ти зустрічався в Чорному діаманті?

— І що з того?

Байдужість з якою говорив Уайт здивувало Даерона.

— А як же розмова про те, що вона запала тобі в душу?! Не повірю, якщо ти скажеш, що нічого не відчуваєш?

— Немає жодного бажання тебе в чомусь переконувати.

— Почекай, хіба ти не говорив, що шкодуєш про…

— Я просто хотів вкласти її в ліжко, не більше, не менше. В неї було гарненьке личко, і мені закортіло розваг, — Роувен демонстративно махнув рукою перед обличчям кілька разів, підкреслюючи те, що в Сільсії була симпатична зовнішність. — Коли я поцілував її, зрозумів, що мені замало її гарненького личка. Бажання зникло. Вона здалася мені до божевілля нудною.

— Але ж ти…

— Випив зайвого і… — Роувен зіскочив зі свого місця, мов ошпарений. По його бездоганній куртці молочного кольору, розтікалася коричнева пляма пролитого шоколаду. Пролитого Сільсією. — Якого дідька, ти витворяєш? — розсерджено  майже прогарчав капрал.

Ситуація викликала сміх в Адріана, решта членів гільдій не підтримали Даерона, тільки обмінювалися косими поглядами. Коли пролунав звук смачного ляпасу, запала глибока гнітюча тиша, навіть Адріан перестав сміятися.

Янтарні очі Роувена від люті стали майже скляними, його кадик нервово сіпався, а на шиї та скронях виступили вени. Шкіра на щелепах натягнулася, а жовна активно рухалися лиш зайве підкреслюючи настільки капрал Уайт був розлюченим.

— Вам не весело?! — Сільсія стояла перед ним, гордовито підняв підборіддя. В одній руці вона тримала порожню склянку, інша рука в неї пульсувала від удару. — Подумала, можливо це вас розвеселить, і я не буду здаватися вам до божевілля нудною.

Її серце скажено гупотіло, всі органи переверталися, а тіло вкрилося холодними мурашками. Неприязнь яка стрімко з’явилася до капрала Уайта, витіснила симпатію, повністю зайняв її місце. Відчуття приниженості буквально пульсувало в її крові.

— Геть з моїх очей! — крізь зуби процідив Роувен.

— Хто ти такий, що б зі мною так розмовляти?

Ніхто з них не зберігав формальне спілкування. Шоколад продовжував розтікатися по куртці капрала, який поглядом свердлив зухвале дівчисько, яке посміло його принизити привселюдно.

— Я не стану повторювати!

Холодна маска на обличчі непохитного та пихатого Роувен, дала тріщину.

— Звання капрала не дає тобі права принижувати мою гідність. Ляпас і шоколад – це найменше, на що ти заслуговуєш!

Різко розвернувшись, Сільсія покрокувала до намету. Вона глибоко вдихала крізь ніс, а видихала гаряче повітря через рот, намагаючись заспокоїти серце, яке ладне було вискочити з грудей. Її руки тремтіли, власне як і все всередині. Вона зовсім не планувала давати ляпас, чи проливати смачний шоколад на очах у всіх підданих капрала, але образа зіграла з нею злий жарт. Емоції взяли контроль раніше, ніж здоровий глузд.

Аберхат не знала чим закінчиться її витівка, але в одному вона була впевнена точно, капрал Уайт не мав жодного права, так говорити про неї.

— Пихатий індик, він так впевнений в тому, що весь світ крутиться навколо нього?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍